Якщо кров тече. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      – Так, – сказав я. – Ну, думаю, вони можуть відставати на хвилину-дві, не знаю напевне. Він підтягує їх з нової телефонної вежі в Моттоні. Нам пощастило, що вона так близько.

      Він нахилився вперед. Куточків губ торкнулася мимовільна усмішка.

      – Щоб я сказився. Це як тікерні апарати, що стояли вдома у магнатів.

      – О, набагато краще, – сказав я. – Телеграфні тікери іноді відставали на кілька годин. Тато саме вчора про це розповідав. Його заворожує цей біржовий додаток, він постійно бере в мене телефон, щоб подивитися. Він розказував, що в 1929 році ринок акцій так сильно обвалився через те, що чим більше люди торгували, тим сильніше відставали тікери.

      – Він правий, – сказав містер Герріґен. – Усе зайшло надто далеко раніше, ніж хтось устиг натиснути на гальма. Звісно, штука на кшталт цієї могла б насправді прискорити розпродаж. Важко сказати, технологія ще така нова.

      Я чекав. Хотів розповісти йому більше, продати йому це – врешті-решт, я був просто пацаном, – але щось підказало, що правильніше буде почекати. Він дивився на крихітні коливання Доу-Джонса. Здобував нову освіту просто на моїх очах.

      – Але… – сказав він, не відриваючись від екрана.

      – Але що, містере Герріґен?

      – У руках того, хто насправді знає ринок, щось подібне могло б… мабуть, уже може… – Він затих і задумався. Тоді сказав: – Я мав би про це знати. Те, що я на пенсії, мене не виправдовує.

      – Ось іще дещо, – сказав я, не маючи терпіння чекати більше. – Усі ті журнали, що ви їх отримуєте? «Ньюсвік», «Файненшл Таймс», «Фордс»?

      – «Форбс», – сказав він, і далі стежачи за екраном. Він нагадував мене самого в чотирирічному віці, коли я тримав у руках чарівну кулю з номером 8, отриману на день народження.

      – Саме так. Можна мені телефон на хвилинку?

      Він неохоче віддав айфон, і я був майже впевнений, що таки впіймав його. Я радів, але й трохи соромився цього. Наче бахнув ручну білочку по голові, коли вона підійшла взяти з долоні горішок.

      Я запустив «Сафарі». Браузер тоді був набагато примітивніший, ніж сьогодні, але працював нормально. Я вбив у пошуковий рядок «Ґуґла» «Волл-стріт Джорнал», і за кілька секунд відкрилася їхня головна сторінка. Один із заголовків повідомляв: «“КАВОВА КОРОВА” СКОРОЧУЄ МЕРЕЖУ». Я показав його містеру Герріґену.

      Він глипнув на екран, а тоді взяв газету зі столика біля крісла, куди я поклав його пошту, коли зайшов. Глянув на першу сторінку.

      – Цього тут нема, – сказав він.

      – Бо це вчорашнє число, – сказав я. Я завжди виймав пошту з його скриньки, коли заходив, і «Джорнал» завжди був обгорнутий навколо решти всього і перетягнутий гумовою стрічкою. – Ви отримуєте їх із запізненням на день. Як і всі.

      А у святкову пору часопис приходив і на два дні пізніше, іноді й на три. Я міг про це не згадувати – містер Герріґен сам постійно бурчав про це в СКАЧАТЬ