Схизматик. Діти Каїна. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що зовсім недавно відчайдушно боролися за життя, були молоді, гарні. Були… Та швидкість, з якою молодість перетнула межу тлінності, ніяк не піддавалася розумінню. Хлопці стали очевидцями того, чого свідком ніхто не хоче бути з доброї волі. Дурний збіг часу та обставин змусив насильно дивитися на те, до чого ніхто з них не був готовий. З одного пілота злетіла чудернацька шкіряна шапка, і вітер куйовдив русяве волосся: неживе і неживе створювали ілюзію живого… Другому при ударі відірвало кисть руки. Закривавлена, вона лежала неподалік. Така непотрібна тепер і дивна, вона лякала і водночас притягувала погляд Степана. Вона не могла мати чарівної сили, як рука Івана Сірка, що керувала світом і після смерті. Але вона була цілим світом для власника за життя. Степан глянув на свою руку. Порухав пальцями. Глянув на відірвану ще раз. Пальці були довгі, красиві й нерухомі. Степана охопив панічний страх… Бігти, чимдуж бігти звідси… Тимко і Влодко схилилися над мертвими. Костюми літунів були оперезані широким поясом з кобурою. Влодко обережно заглянув всередину.

      – Пуста. Забрали вже зброю, шкода…

      – Йдемо, хлопці, звідси, щось мене нудить, – скривився Тимко.

      – Так, ходімо, – Степан роззирнувся навколо. – Зараз тут повно цікавих буде. Не треба, щоб нас тут хто бачив.

      – Чого? Давай ще пошукаємо щось для себе.

      – А того, Влодку! – огризнувся Степан. – Сам не знаю, чого, але щось мене звідси жене. Йдемо.

      За кілька хвилин Степанко обернувся: двоє молодих хлопців з дівчиною посередині повільно піднімалися по невидимих сходах на небо.

      – Катажинка… – прошепотів Степан і ступив крок назад.

      Катажинка, легка і напівпрозора, мов весняна хмаринка, вела юнаків за руки в небесну синь. Мить – і всі троє розчинились у вібруючому від спеки повітрі. За секунду сильний вибух струсонув повітря і змусив хлопчаків упасти додолу.

      – Ото б були влипли-и-и… – протягнув Влодко, струшуючи з голови землю.

      Зі сторони села вже бігли люди. Друзі поквапилися подалі від місця страшної пригоди. Увечері все село обговорювало ту подію. Шкіряні ремені з пілотів і цікаві залізячки люди порозбирали. Загиблих поховали під горою. Це була єдина військова подія, яка зайшла в Богом забуте село. Богом, але – не війною. Попри величезний хаос, який множився навколо, ця війна мала мільйони жалких щупалець, якими дотягувалася до кожного, хто дихав на цій планеті. Перетасовувала, жалила, забирала ім’я. Робила безіменними і жалюгідними…

      Повітряний бій і падіння літака, відшліфовані сотнями розмов і сотнями домислів, потроху відсувались у комірки пам’яті. Однак той літак утворив вирву не лише в землі, а й у небесному покривалі над селом. Через неї тепер приходили тривога і сум’яття до людей: тихо спускалися темними тінями по небесній драбині і розтікалися по хатах. Непомітні за дня, вони терпляче сиділи в закутках душ, а вночі розросталися, стукали óбразами покійників у голови і змушували слухати й дивитися те, що СКАЧАТЬ