Схизматик. Діти Каїна. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не так поправ, не так сказав, не там засміявся, не там поклонився, узагалі не такий народився… Кожен знав, як краще жити сусідові, хоч не давав ради собі. Ті, чия правда, найгарніші і наймудріші з колодами у власному оці визбирували сучечки у всіх, хто не з цієї хати. Хоч вечори довгі, та й людей багато. Удень пані Мораль у шлюбі з паном Осудом ходили від хати до хати, соромлячи не таких й інакших. Так усі були не такі й інакші. Лиш за Юзика Кубрана таки говорили найменше. «Відлюдник», – казали одні. «Відьмак», – другі. «Схиблений», – інші. А Юзик не потребував ні людей, ні їхніх думок: удовольнявся товариством своєї корови і маленького кудлатого песика Бриська. Не йшов ні до кого, не підлаштовувався ні під кого. Розмовляв сам із собою і з Богом, а влітку – з цікавими до нього дітлахами. Мав Юзик ще дещо, дорожче від корови й песика, – дві книжки, залистані до крихкості сторінок. Читані-перечитані, напам’ять вивчені. Одна тримала молодість душі, друга – розуму. Привіз у заплічнику майже двадцять п’ять років тому. «Наша бувальщина» Михайла Грушевського і Біблія. Звідти й мудрості набрався – для себе і для молодих. От і сьогодні вже у двері хлопці стукають:

      – Виганяйте корову, діду, пасти будемо! – а очі горять радістю й цікавістю.

      Засміявся старий у сиві вуса, кожного по голові погладив, по плечку поплескав:

      – Помічники мої гарні! – рушив, легенько шкутильгаючи, до хліва.

      Брисько за ним крок у крок, пишним хвостиком крутить. Умостилися всі на пагорбі під старою лісовою черешнею, корови неподалік пашу скубуть.

      – Діду, а розкажіть знову за козаків, – просять дітлахи.

      – О-о, козаки… – усміхнувся, обвів поглядом кожного, задивився вдалину, неначе козаків побачив. – Це були вільні люди, як птахи… І човни їхні називалися, як птахи, – чайки, – старий Юзик вів їх, як чарівник, крізь час. – І боялися їх пани-ляхи, бо мали важкі гріхи перед українським людом. І татари боялися. І столицю турків, місто все в золоті, Царгород, підкорили. Не було вправніших бійців, аніж вони. А Іван Сірко вмів навіть на вовка перетворюватися і так розвідку вів. Та й після його смерті козаки за наказом Сірка всюди возили його праву руку із собою: мовляв, допомагатиму вам зі світу мертвих. Так у всіх битвах вигравали!

      – Діду, а де тепер та чарівна рука є? – спитав Тимко.

      – О-о… То коли француз Наполеон Москву зайняв, москалі наказали привезти її. Обносили Сіркову руку навколо своєї столиці – так і пішла французька армія геть. Програла вона тоді. А правицю Сіркову москалі сховали в глибоке підземелля, в золоту скриню, бо зрозуміли, що то скарб великий…

      Хлопці сиділи, поринувши у дивний забутий світ. Тріщало віття: в наступ поспішали полки Богуна… Навколо проносилися спритні вершники з довгими чубами, доганяли польських гусарів і рубали гострими шаблями їхні причеплені за спиною гусячі крила, що аж пір’я врізнобіч летіло.

      – А пістолі, пістолі вони мали? – поцікавився Степанко.

      – Аякже, Степане! І пістолі мали, і кулі самі відливали – кругленькі, завбільшки, СКАЧАТЬ