Схизматик. Діти Каїна. Тетяна Пахомова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коли ні до університету, ні до політехнічного інституту українців не беруть? Лише коли хто виробить собі громадянство Польщі й говоритиме лише польською. Банки, суди, лікарні – все лише для поляків. А як ти українець, то вмирай! Добре, що митрополит наш, Андрей Шептицький, лікарні відкриває для українців, а нещодавно – і банк.

      – Та так, – зітхнув Іван. – Чого бідний? Бо дурний! Чого дурний? Бо бідний!..

      – Так, дядьку, так. І треба оте зачароване коло розривати нарешті.

      – Гірчить мені наша безпорадність, ой як гірчить, – мовив Андрій. Випустив пахучий дим, помовчав трохи. – Роздушить нас наша бездіяльність, хлопці… Розчинять нас поляки в собі, як ото вода в молоко йде. І з’їдять – і сліду не залишать.

      – Якщо діяти всім разом, то не розчинять, тату. Так-так, – Антон помітив інтерес в обох, – є люди, які то зрозуміли. Коли я навчався, то запізнався з такими. То є справжні патріоти. Як прийшли німці до Львова, то зраділи всі: ось вона, свобода від Совітів і від поляків! З квітами німців зустрічали! Совіти ж перед німцями дуже багато людей у львівських тюрмах закатували. Бачив я це… Стіни тюрми в мій зріст були закривавлені, а трупів – тисячі… – Антон на хвилину замовк. Долонями розтер обличчя, наче хотів змити той спомин. – Митрополит Шептицький нову владу привітав. Сподівалися, що нарешті буде Українська держава. Навіть проголосили її на площі Ринок у Львові. Та не сподобалося то новій владі, дуже не сподобалося…

      – І що, що німці зробили?

      – Та що, тату… За трохи всі зрозуміли, що й вони, як ті поляки, використати тільки нас хочуть: молодь до Німеччини почали забирати, щоб ті рабами там на полях і фермах робили. У владі місцевій поруч з німцями знову всюди поляки, бо більш освічені. Як будемо мовчати, а чи «прошу-перепрошую пана», то й далі лишатимемось не вільними, а підневільними.

      – А ми тут, Йване, живемо й нічогісінько такого не знаємо…

      – Та, – махнув рукою Йван, – якби не отой військовий продовольчий податок, то й навіть би не знали, що десь там війна йде.

      – Запитували ви, тату і вуйку, що робитиму. Як стану токарем зараз, то працюватиму або на поляків, або на німців. Або, як війна закінчиться, то ще й можу стати токарем у Совітів – залежно, хто переможе в тій війні. І не буде мого, розумієте, мого інтересу в жодному випадку – ні-ко-ли… І вашого не буде ніколи. І в Марійки й Богдана теж не буде, – Антон мав серйозний і рішучий вигляд. – Ті люди, що я з ними запізнався… Ми хочемо боротися за державу для українців. І всі ті, хто проти цього, – наші вороги. Ми достатньо чекали, достатньо просили, достатньо терпіли. Ще трохи – і голову нам на нашій землі не дали б підвести. Тепер час жорстокий, і діяти доведеться теж жорстоко. Зброю треба брати в руки. Час сліз і слів вийшов.

      – То у вас, сину, якась армія чи командування є? Де ті ваші сили, Антоне?

      – Командування наше поки під арештом. І сили наші невеликі, тату. Поки ми в підпіллі. Треба трохи вичекати, поки ослабнуть і німці, і Совіти. Та й хапають вони людей просто на вулиці: то вигляд не такий, то до СКАЧАТЬ