Верони, який, хоча і зобов’язаний був, згідно з угодами, передати Лукку Флоренції, не зробив цього; він вважав, що, володіючи Пармою, може утримати також і Лукку, і тому знехтував зобов’язаннями. Мстячись за це, флорентійці в союзі з Венецією повели проти нього таку нещадну війну, що він мало не втратив усі свої володіння. Однак єдиною вигодою, яку вони дістали, було задоволення від того, що вони погромили Мастіно, бо венеціанці, як усі, хто уклав союз зі слабшим, ніж вони, заволодівши Тревізо і Віченцею, уклали з ворогом сепаратний мир, а Флоренція залишилася ні з чим. Утім, за певний час Вісконті, герцоги Міланські, відняли у Мастіно Парму, і той, вважаючи, що Лукку тепер йому не втримати, вирішив продати її. Покупцями були Флоренція та Піза, і під час торгу пізанці зрозуміли, що флорентійці, як багатші, візьмуть у цій справі гору. Тоді вони вирішили захопити Лукку силою і за допомогою Вісконті взяли місто в облогу. Флорентійці все ж не відступились, уклали з Мастіно угоду, виплативши частину грошей готівкою, а на інші видавши зобов’язання, і послали трьох комісарів – Надо Ручеллаї, Джованні ді Бернардіно Медічі та Россо ді Річчардо Річчі – отримати у володіння придбане. Їм удалось пробитися силою до обложеного міста, і військо Мастіно, що перебувало там, передало їм Лукку. Пізанці, проте, продовжували облогу та робили все, щоб заволодіти містом, флорентійці ж намагалися змусити їх зняти облогу. Після досить тривалої війни, у якій флорентійці втратили свої гроші та зазнали ганьби, бо виявилися вигнанцями, Лукка перейшла під владу Пізи. Втрата цього міста, як завжди в таких випадках буває, викликала у флорентійському народі крайнє роздратування проти правителів держави, і їх паплюжили на всіх площах, звинувачуючи у скнарості й бездарності. Попервах вести війну доручили двадцяти громадянам, які призначили месера Малатеста да Ріміні капітаном війська. Він же вів воєнні дії і нерішуче, і невміло, а тому зібрання Двадцяти послало королю Робертові Неаполітанському прохання про допомогу. Король послав до Флоренції Готьє, герцога Афінського, який (з волі неба, яке вже готувало майбутні лиха) прибув саме тоді, коли затія з Луккою остаточно провалилася. Зібрання Двадцяти, бачачи народне обурення, вирішило, що призначення нового воєначальника викличе у народі нові надії й або зовсім знищить, або значно притупить привід для нападу на неї. А щоб тримати народ у страху та дати герцогу Афінському такі повноваження, щоб він міг успішніше захищати її, вона призначила його спершу зберігачем, а потім капітаном війська. Гранди з наведених вище причин жили у великому невдоволенні, а проте багато з них були тісно пов’язані з Готьє, коли він від імені Карла, герцога Калабрійського, керував Флоренцією. Тут вони і вирішили, що настав час загибеллю держави загасити полум’я їхньої ненависті й що єдиний спосіб здолати народ, який завдав їм стільки образ, – це віддати його під владу правителя, який, добре знаючи достоїнства однієї з партій і розгнузданість другої, першу винагородить, а другу
СКАЧАТЬ
