Кассандра. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Ні, я не піду,

      я мушу надивитись на Долона,

      бо… ні, нічого… тільки надивитись.

      Я не піду… не можу… ти ж іди,

      коли ти хочеш.

      Я з тобою буду,

      самій же так тобі не випадає.

      Кассандрі байдуже, що випадає,

      що ні, – вона лиш те чинити мусить,

      що їй на долю випало.

      Царівни,

      вітаю вас.

      Долоне, стій!

      Що скаже

      мені царівна:

      Я… хотіла, власне…

      тебе спитати… чи тобі до мислі

      були дари на поминках у нас

      по Гекторові?..

      Так, я дуже вдячен

      за ласку та за шану.

      Чом же ти…

      не взяв тепер того щита з собою?

      А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,

      пророчице?

      Ні, ні, Долоне, ні!

      Се правда, я піду в непевну путь…

      та тільки щит розвідачу завада…

      Я ж мушу крадькома зайти у табор

      ахейський, поночі усе розвідать,

      підслухати наради й повернутись

      теж крадькома.

      Прости, воно не личить

      до справ громадських дівчині втручатись, –

      але спитаю, нащо молодого

      тебе старіші на таке обрали?

      Бо молодий ходу звиннішу має,

      ступає легше

      і втікає швидше!

      Як можна ще втекти!

      Що ти сказала?

      Я знаю, я на те не заслужив,

      щоб ти слова на мене витрачала…

      а тільки я хотів… Ні, я не вартий…

      Вітаю вас, царівни…

      Постривай!

      Що ти хотів?

      Спитати…

      А, спитати!

      Ні, не питай, я не люблю питання.

      То я таки піду…

      Питай, СКАЧАТЬ