Кассандра. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Я бачила в той день ахейське військо.

      Тебер я бачу: Менелай бере

      тебе за руку…

      Геть від мене, люта!

      Неправда то! неправда! І ніколи

      того не буде! Краще розіб’юся,

      упавши з вежі на каміння гостре!

      Твій чоловік бере тебе за руку,

      і, ледве взяв, вже ти його ведеш.

      Ти попереду, він іде позаду…

      Чужі моря, чужі краї минає

      ваш корабель, несучи вас додому…

      Огні погасли на руїнах Трої,

      і дим від Іліона в небі зник…

      А ти сидиш на троні, ти цариця,

      прядеш собі на золотій кужілці

      пурпурну вовну, і червона нитка

      все точиться, все точиться…

      Неправда!

      О богорівна! О непереможна!

      Епіметея дочко!

      Що се знов?

      Яке нове безумство? Як ти смієш

      казать мені «Епіметея дочко»?

      Був Прометей і був Епіметей,

      одного батька-матері синове.

      Життя й вогонь дав людям Прометей

      і знав, що муки ждуть його за теє,

      провидець мук не відвернув від себе, –

      з усіх синів праматері Землі

      його найгірше покарала Мойра.

      Епіметей не знав нічого. Завжди

      у нього думка доганяла вчинок.

      Він взяв собі за жінку ту Пандору,

      що смерть і горе людям дарувала,

      і був щасливий з нею, і довіку

      ніхто його нещасним не назвав.

      Одного батька й матері синове,

      титани зроду не були братами,

      а ти хотіла, щоб тебе Кассандра

      сестрою називала! Ні, Гелено,

      неправди я не можу говорити.

      Неправда все, що ти коли говориш!

      Епіметей казав так Прометею

      і був щасливий. Радуйся, царице!