Кассандра. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      То не було пророцтво навісне.

      Умерти або жити з пастухами

      було б єдине для Паріса щастя.

      Чому ж то так? Чому ж то Деїфоб,

      і Гектор, і Гелен, і всі брати,

      і сестри всі, і ти сама, Кассандро,

      в палатах здатні жити, а Паріс

      у курені пастушім мав би скніти?

      А скніти у палатах, може, краще,

      так як Паріс у тебе в гінекеї?

      І Деїфоб, і Гектор, і Гелен

      живуть, не скніють: Деїфоб на раді,

      а Гектор на війні, Гелен у храмі –

      живуть душею й тілом. А Паріс?

      Він тільки й жив, як грав там на сопілці

      серед отар. Мовчить Паріс на раді

      і зброю надягає, мов кайдани,

      боги з ним на розмові не бувають.

      З ним Афродіта розмовляє!

      Ні!

      Він раб її, з рабом нема розмови.

      Вона велить, він слухає, та й годі.

      Се ж тільки ти змагаєшся з богами,

      за те вони тебе й карають.

      Що ж,

      їх сила в карі, а моя в змаганні.

      Для того ти й з Кіпрідою змагалась,

      коли вона Паріса напутила

      до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро,

      Кіпріда, бач, перемогла тебе!

      Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.

      Але ж Паріс послухав не тебе.

      Глухий не чує – де ж тут перемога?

      Та хто ж би слухав провісті твоєї?

      Не говорила ж ти, почім ти знала,

      що вийде з подоріжжя.

      Я не знаю

      нічого, окрім того, що я бачу.

      Та що ж могла ти бачити тоді?

      Я бачила, як молодик вродливий

      з веселим серцем на чужину плив,

      не посланцем народу велемудрим,

      не збройним вояком і не купцем;

      шличок пастуший легкодумне чоло

      не зброїв, а красив. І я сказала:

      «Гей, куйте шоломи, троянські мужі,

      утроє, вчетверо кладіть блискучу мідь!»

      А потім… ох, страшна була хвилина,

      як він прибув, а з ним і ти, Гелено,

      і я отой смертельний поцілунок

      побачила…

      Кассандро! се неправда!

      Паріса я в той час не цілувала.

      І все-таки я бачила його,

      той поцілунок, саме в ту хвилину,

      коли до нашої землі торкнулась

      червоновзута білая нога

      твоя, Гелено. Ранила ти землю.

      Ти крикнула до мене: «Кров і смерть!»

      Того СКАЧАТЬ