Необдумана Міловиця. Зінаїда Луценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та одягав її в нового кожуха й у хустини червоні… А я стидалася своїх босих ніг і сірої хустки. А як не було у мене гарної одежі, то й сердилася я на чоловіка, і почалася між нами гризня, сама тепер бачиш. Оце тобі, дочко, така любов…»

      «Та ж Ілько – то не його батько, й не бідний він», – казала ти матері.

      «Вже ж – не його батько! Але не будеш ти, Міловице, гарно жити з Ільком, як не захоче його батько, а він не хоче… А підете по наймах, та по чужих кутках тулитися, то де того багатства візьмеш? Будеш плакати, як я колись, або й ще гірше… А Стасько ж багатий, багато багатший за Ілька! – підіймала вгору порепані пальці твоя мати. – І ти б добре втерла Чуйкам носа, якби вийшла заміж за Стаська, бо стала б і за них багатша! Я б, дитино, хотіла тобі тільки такого чоловіка! Бо ти, Міловице, знай: Ільків батько впертий і не дасть вам із сином добре в мирі жити. Ти тільки сорому наберешся, а щастя й покою ніколи вам не буде…»

      Отак повчала тебе твоя мати, Міловице, того тижня від самого ранку й до вечора.

      А в неділю, пам’ятаєш, так і не дочекавшись свого Ілька й здавшись на материні докази й грозьбу, мусила прибратися ти, бідна Міловице, в найкращу свою одіж і зустрічати сватів… Ще ждала ти, ще думала, як прочує про сватання Ілько, то по тебе прийде і щось буде робити, але…

      Так ні разу й не глянувши на Стаська, перев’язала ти, Міловице, його й дружбу рушниками і прийняла батьківське благословення на шлюб.

      А яка ж була рада й привітна до тебе Стаськова мама! Які білі й пухкі були в неї руки! Як тихо сміялися й говорили поміж себе Стаськові батьки, аж твоя мама їм позаздрила…

      І хоч сиділа ти за столом сумна, мов із хреста знята, дорога моя Міловице, сватам, було видно, ти дуже сподобалася, й усі бажали тобі тільки щастя…

      «Тільки не треба, мамо, весілля! – просилася ти після сватання зі Стаськом, Міловице. – Як уже хочете, щоб так сталося, то я вам, мамо, корюся й вийду заміж за Стаська, тільки не треба весілля… Не треба мені ні музики, ні гільця, бо це не весілля мені буде, а похорон…»

      «А Стасько ж у своїх батьків один син, і більше дітей у цих людей нема! – дивувалася на твої слова мати. – Вони багаті, і як я скажу, щоб не робили весілля?»

      Пам’ятаєш, як надійшов той день, Міловице, коли ви вже мали йти зі Стаськом вінчатися, а ти наче уві сні скрізь никалася й сама не тямила, що робила? Біле плаття, подароване тобі майбутньою свекрухою, не перший день горою лежало на твоїй старій скрині, а ти його ще й не одягала…

      «Подивися, дитино, яке гарне! – припрошувала твоя мати, – хоч приклади його до себе, я подивлюся!»

      «Завтра прикладу», – зітхала ти сумно.

      «То нічого, Міловице, краще наперед виплачся і посумуй, зате потім подякуєш матері, як будеш жити у достатку! Скажеш: спасибі, мамо, що відвернули від мене біду!» – раділа твоя щаслива мати.

      Вона була рада-радісінька, ходила ті дні, наче аж на крилах літала по вашій тісній темній хаті. Твоїй матері, либонь, здавалося, Міловице, що раптом СКАЧАТЬ