Необдумана Міловиця. Зінаїда Луценко

Чтение книги онлайн.

      Хоч і був Ілько молодшим за тебе, рідна Міловице, але виглядав дорослішим через велетенський зріст і широкі плечі.

      Та й Ількові дуже сподобалася ти, тиха й довірлива Міловице. Твій тоненький стан, малесеньке довгувате личко, сором’язливий рум’янець все не сходили Ількові з-перед очей.

      Лягав, либонь, увечері Ілько спати, заплющував очі – а ти, Міловице, мов жива стояла перед ним.

      Ти й сама добре бачила, дорога Міловице, як одразу ж другого дня Ілько навмисно пройшовся попід самим тином коло хати твоїх батьків.

      І вже ввечері, як і домовлялися, здибалися ви з ним у березі біля осик, недовго про щось поговорили, а тоді й так собі мовчки сиділи, прихилившись головами тісненько докупи, і було вам дуже славно.

      Тобі, Міловице, аж дух тоді перехоплювало від невідомих доторків!

      А ще ти ж ніколи, Міловице, не ходила до школи і була неграмотна, то й розмова з Ільком здалася тобі дуже розумною.

      Пішов того вечора твій Ілько додому, ліг спати й одразу почав чекати ранку, щоб знову хоч близько пройтись біля тебе, Міловице, а тоді чекати весь день вечора.

      І що день, то все тяжче Ілько переносив розлуку з тобою, дорога Міловице.

      А далі вже й просто не міг заснути, коли перед тим не обіймав тебе.

      Ількова мама ще й не натякала синові про одруження, молодий був, але Ілько вже тоді здогадувався, що хотіла б вона собі у невістки якусь кращу дівку, ніж ти, Міловице.

      Але ж серцю не накажеш! А Ількове тепер бажало мати поруч одну лиш тебе.