Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лише автоматники. І якщо б я розраховував стати одним з них… Це не мій рівень.

      – Я помітив. Тому роблю тобі пропозицію. Ти другий. Ти над ними усіма. Але другий. Іншого розкладу я не потерплю, згоден? – Потап подивився на Софрона холодним поглядом убивці. І Софрон зрозумів: або він приймає пропозицію, або його життя з цієї хвилини не варте ні шеляга.

      – Я згоден бути другим, якщо перший ти, Потапе, – чітко карбуючи кожне слово, відповів Софрон. Ще від часу, коли попав в роту десантників як простий армійський «дух», він затямив одну річ: спочатку потрібно заручитися підтримкою сильного, а далі… Далі покаже час. Якщо Потап готує йому роль свого «зама», це вже багато на даному етапі. Але не вершина. Життя рухається.

      Потап міцно потиснув руку Софрона і вказав на зброю, яку той щойно приніс.

      – Зброя ніколи не підведе, якщо ставитися до неї з повагою. Ми повинні почистити й змастити усе це. Згоден?

      – Легко, – Софрон зняв шкірянку і кинув її на ліжко. З діловитою скупістю рухів, властивій людині, звиклій до обходження зі зброєю, взявся розбирати автомат. За кілька хвилин ретельно вичистив канал ствола, протер змоченою зброярським мастилом ганчіркою затвор, раму, газовідвідну трубку і газовий поршень, після чого витер все насухо і швидко зібрав «Калашникова». Потап потайки слідкував за ним. Коли автомат зайняв своє місце на стелажі, немов ненароком, зауважив:

      – Я умію помічати багато речей, братан. Я умію цінувати відданість і дружбу. Одного я не вмію.

      – Чого саме? – погляд Софрона виглядав похмурим.

      – Я не прощаю зради та невідвертості. Будь зі мною відвертим, Софроне.

      – Я буду відвертим з тобою, Потапе.

      – Те, що ти побачив сьогодні, належить лише мені й тобі. Жодна людина про це не дізнається.

      – Так.

      – Інакше розстріл на місці, – Потап жартівливо спрямував у груди Софрону дуло розібраного пістолета, клацнув язиком, імітуючи постріл і посміхнувся. – Ти мене розумієш?

      Софрон витримав погляд. Посмішка у бригадира була зовсім не жартівливою, а у глибині очей ховалась холодна жорстокість. Без жодних вагань Потап виконає вирок, який зараз намагався викласти як жарт.

      – Я тебе розумію, шеф, – Софрон пригнув голову.

      – Тоді будемо вважати, що розмова відбулася і, маю надію, ми ніколи до неї не повернемось, – він зняв кришку ствольної коробки з другого автомата.

      За півгодини, ретельно замаскувавши вхід до схованки у гаражі, бандити їхали у бік Старого міста.

      – Маєш плани на сьогоднішній вечір? – запитав Потап.

      Софрон знизав плечима:

      – Поки жодних.

      – Як щодо пропозиції зависнути у сауні? Відсвяткуємо вдалу справу. Бухнемо, попаримось, а потім зателефонуємо Тамарі. Вона щось мукала про своїх нових путан. Каже: просто супер. Сімнадцять років, дев’яносто-шістдесят-дев’яносто, надзвичайно вправні. Лише кілька тижнів працюють. Потрібно перевірити.

      Софрону ідея сподобалась одразу. СКАЧАТЬ