Постріл в Опері. Лада Лузіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поетесі, а кому треба – не допомогли. Влетіли не в те вікно. Вона ж вішалася! У цьому дійсно нема магії!

      – Якщо магію не помітно оку, це не означає, що її нема, – повчально мовила Беладонна.

      – Слухай, а ти раптом не знаєш, – повернулася до неї Києвиця, – народитися на сонцестояння, на 13-й станції – це хоч щось означає?

      – На світі нема нічого, що б зовсім нічого не означало, – дала гідну Будди відповідь біла кицька. – Щодо Анни Андріївни Ахматовой самі по собі три букви «А», вишикувані в ряд…

      – А-а-а! – виригнула три букви Маша, злітаючи з підлоги. – Де він? Де цей зошит?!

      Конспект Килини відшукався під боком у Пуфик.

      – May-тон,[7] – нявкнула руда.

      Маша висмикнула з-під пухнастого пуза зошит «з математикою». Й відчула, що схопила розгадку за хвіст.

      – «AAA не розіллє». Анна Андріїна Ахматова! Боже… Акнір украла в нас дореволюційні гроші. А якщо вона хоче піти до Минулого не через маму? Або Килина ходила туди через Анну Ахматову? Якщо «К» – це таки Катя… А якщо… якщо…

      – Ну, так іди й пл-овір, – нявкнула Пуфик. – Минуле підкаже. І взялася грати прив'язаним до зошита Килини ключем.

      Розділ п'ятий, якому Мир поводиться, як герой

      Навесні 1892 «побіг» стрімким Олександрівським (нині Володимирським) узвозом другий у Європі й перший у Росії електричний трамвай.

Олександр Анісімов «Скорботна бездушність»

      Піти в Минуле! – від цієї пропозиції у Маші перехопило подих.

      Маша вже була в Минулому.

      Саме там вона зустріла Мішу й покохала його (й розлюбила Мира назавжди).

      Саме там вона назавжди втратила Врубеля, – там він побрався (не з нею) й помер сто років тому…

      Але взимку 1894 – 1895-го, коли родина Горенко мешкала в готелі «Національ» над Бессарабським ринком, Міша Врубель був іще живий! І, можливо, заїжджав до Києва саме в цей час.

      І ще…

      Маша любила Минуле.

      Не менше за Мішу!

      Це кохання, непереборне, вроджене, й поманило її на історичний факультет.

      Маша фанатично любила історію й не раз переконувалася: історія – та сама філософія (досить уміти не тільки читати, але й думати!).

      Маша любила старі речі…

      Не тільки старовинні, а й просто старі. Допотопну, із проіржавілими замками, коричневу фанерну валізу, що мешкала в її платтяній шафі. Блякла фотографія бабусі в смішному купальнику, яка стояла по коліно в морі, перекресленому оптимістичним «Привіт із Сочі!» Подряпану круглу жерстяну коробку від льодяників «Монпансьє», в якій батько зберігав шурупи й гайки. Що старші були речі – то сильніше їх любила Маша…

      Маша любила Час.

      Незворотний минулий час, що залишався з нею тільки як старі речі. Час, який можна було роздивитися й торкнутися його: який відколов куски золочених багетів, що обрамляли розтріскані картини в музеї; стер сходи царських будинків; витончив папір, списаний тонконогими словами СКАЧАТЬ