Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ні до чого, – Інформа!

      Офіціант замовк.

      – Ну? – запитав Чипсет.

      – Що «ну»? – у свою чергу запитав офіціант.

      – Що було далі? – Чипсет від нетерплячки став поплескувати кулаком по долоні.

      – Де? – незворушно запитав офіціант, уп'явши очі в стелю.

      – Та у кав'ярні! Тут, у кав'ярні, що було далі? Коли дівчина прийшла?!

      – А-а-а… Дзвіночки задзвеніли… – незворушно відповів офіціант.

      – Сергію, у вас тут всі такі тупі? Я його зараз задушу!

      – Чипсете, відійдемо, треба поговорити.

      – Я при виконанні! – офіціант гордо обсмикнув жилетку. – Тож попрошу…

      – Чипсете, йому треба заплатити. Так він нічого не скаже, – прошепотів Сергійко.

      – Заплатити? Як це? За що? – здивувався й обурився одночасно дворецький Великого Процесора.

      – Чипсете, він може нічого й не сказати. В його обов'язки не входить стежити за клієнтами, – спробував пояснити Сергійко поведінку офіціанта.

      – Але Інформа ж не пересічний клієнт!

      – Це для нас з тобою! А йому яка різниця?

      Чипсет дістав кілька папірців:

      – Цього вистачить?

      Сергійко взяв один і простягнув офіціантові, той одразу посміхнувся.

      – У мене дуже гарна пам'ять, – сказав той, – слідом за дівчиною зайшли двоє…

      Він докладно описав Довгого та Товстого, розповів, як Довгий раптом знепритомнів, упавши просто посеред залу, як дівчина допомогла Товстому винести Довгого на вулицю.

      – Більше я її не бачив. Назад вона не повернулася, – закінчив свою розповідь офіціант. – Хоча перед цим замовила сік та тістечка.

      – Ти сам бачив, як цей… ну… Довгий знепритомнів?

      – Я в цей час на кухні був, потім грюкіт почув. Вискочив, а Довгий вже на підлозі лежав.

      Сергійко замислився, кинув довкола поглядом, а потім звернувся до Чипсета:

      – Нумо, сядь до столика, де Інформа сиділа.

      Чипсет сів за столик та запитально подивився на Сергійка.

      – Ні, – раптом утрутився офіціант.

      – Щось не так?

      – Вона сиділа спиною до дверей, ось на цьому стільці, – офіціант показав на стілець.

      – Точно? – перепитав Сергійко.

      – Абсолютно. Я ще подумав, що сам би так ніколи не сів. Мені не подобається сідати спиною до дверей, – запевнив офіціант.

      – А ці двоє де сиділи? – продовжував запитувати Сергійко.

      Офіціант підійшов до першого від вхідних дверей столика.

      – Отут? – здивувався Сергійко. – А на яких стільцях?

      – Отут і отут, – показав офіціант на два стільці по один бік столу. Двері, коли були відчинені, ледь-ледь не торкалися їхніх спинок.

      – Чипсете, ти сів би на ці стільці, якби у залі були інші вільні місця?

      – Та ні, – розгублено відповів Чипсет, не розуміючи, куди веде Сергійко.

      – А СКАЧАТЬ