Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ковдру в сумку, зверху вмостили два непотрібних наразі біноклі й скотилися крутими сходами до ліфта. Двері ліфта відчинилися, буцімто досі очікували двох непутящих друзяк, і з ліфта вийшла дівчина з великою вівчаркою колі на повідку. Собака напружився й недовірливо подивився на незнайомців, які так раптово виникли на сходовому майданчику. Костик і Герич позадкували, пропускаючи дівчину й собаку, а потім прошмигнули до ліфта й поквапом натисли кнопку першого поверху.

      – Ти чого запанікував? – запитав Герич.

      – А ти чого?

      – Я нічого…

      – Ну і я нічого… Краще, якби нас узагалі ніхто не бачив.

      – Ладно, не дрейф… Вона нам хто? А ми їй хто? Вона нам ніхто й ми їй ніхто! У випадку чого, хай шукають!

      Герич з розмаху кинув у багажник свого старого «опеля» сумку й вмостився за кермом. Костя, не кваплячись та всім своїм видом демонструючи, що він тут головний, всівся поруч.

      Авто обережно викотилося на вулицю й влилося в потік інших машин, не залишивши після себе ніяких слідів.

* * *

      Сергійко прийшов до Річкового вокзалу точно у призначений час. Ще здаля, біля восьмого причалу він побачив завжди дженджуристого Чипсета, який сьогодні перевдягнувся у легку літню футболку й шорти з намальованими великими різнобарвними квітами. Поруч з ним занепокоєно вертів головою Дроник у своєму незмінному спортивному костюмі.

      – Агов! Я прийшов! – голосно закричав Сергійко. – Привіт, хлопці! Як ви тут без мене? А де Інформа?

      – А ти її хіба не бачив? – одразу припинив посміхатися Чипсет.

      – Кого? – не зрозумів Сергійко.

      – Інформу.

      – Як же я міг її бачити, якщо мене тут не було. Я ж ось підійшов!

      – А ми вважали, може, ви вдвох пішли кудись, – з наростаючим хвилюванням сказав Чипсет.

      – Ні… Я не второпав… Зачекай… Ти хочеш сказати, що Інформа зникла?

      – У тому й справа! Ми з Дроником пішли купувати квитки, а вона залишилася ось тут, на набережній. Хвилин двадцять тому ми повернулися, а її лизь злизав. Ми чекаємо-чекаємо… Подумали, що ви вдвох куди-небудь відійшли… От дурень! – Чипсет тупнув ногою. – Чому я не залишив з нею Дроника?

      – Стривай, – заспокоїв його Сергійко, – може, відійшла до туалету або за морозивом…

      – Та ми на неї вже хвилин двадцять чекаємо… – упалим голосом сказав Дроник.

      Сергійко озирнувся навколо. Метрів за тридцять праворуч розташувалася невелика кав'ярня з вивіскою «Не ходи голодний», трохи далі, під ганчір'яним грибком, торгували морозивом. Ліворуч – Річпорт, звідки прийшли Чипсет з Дроником.

      – Давай глянемо у кав'ярні, – запропонував Сергійко, – більше їй бути нема де, якщо ви на вокзалі не розійшлися.

      – Та начебто не повинні були… Що я Хазяїнові скажу? – продовжував хвилюватися Чипсет.

      – Дронику, почекай тут. Раптом вона повернеться, а нас немає… Ще СКАЧАТЬ