Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      Тою непідходящою панночкою могла виявитися вона сама.

      – Ви надзвичайна мати, – промовила Владислава повільно…

      …У наступну мить, коли музика стихлася й закінчився черговий танець, до бальної зали увірвалася дивна пара.

      Першим, сильно хитаючись, увійшов Власович. Сюртука свого він примудрився десь загубити й повернувся до зали в сорочці, подраній у декількох місцях та забрудненій землею. Він голосно реготав й щось вигукував, а за собою, міцно тримаючи за руку, тягнув дівчину. Владислава розгледіла товсту темну косу, спідницю темно-червону та вишиту сорочку й зрозуміла, що це чергова кріпачка-коханка Власовича.

      Натовпом гостей пролунався стриманий сміх.

      Власович майнув рукою до музик.

      – Грайте, чого ви змовклися? Ми з панею будемо танцювати!

      Відчуваючи на собі погляди чисельного товариства, Ярина застиглася нерухомо поряд пана Олексія Васильовича й навіть очі заплющила від сорому, коли пани та панії глузливо й образливо засміялися над тим, як пан Власович назвав її панею й виявив бажання танцювати з нею. Не бажала навіть куцого позирку кинути довкруж, хоча на собі й відчувала скільки вже тих поглядів клятих.

      А як же жалкувала вона тепер, що послухалася була Уляни й залишилася в панському садку до пізнього вечора.

      Граф Смотрицький на честь свого весілля наказав влаштувати святкування й для своїх кріпаків, для яких у садку панському та край нього було наставлено столів з пригощанням, щоби кожний закуштував смачного за здоров’я пана свого та молодої панії. Там і музики з села були присутні, й кріпаки, вільні на честь весілля від роботи в полі у той день, хоч на короткий час забули своє геть безрадісне життя й раділи та веселилися так, мов один цей день і мали вони лише прожити. Й видавалося, що одна тільки Ярина й не забувала нічого. Невеселою, геть невеселою йшла вона на те святкування, вбрана в щонайкраще своє зодягання – гарну, ще материнської молодості спідницю темно-червону картату, в сорочку єдину білу, вишиту маками червоними, та керсетку жовтогарячу. Й у косу її Уляна стрічок, мов річок полум’яних, навплітала, а потім ще й квітами прикрасила волосся темне, й застрибала поряд, обійняла за плечі.

      – Яка ж ти, сестро, гарна зараз!

      Ярина важко зітхнула.

      – Й що з того? Кому я потрібна, навіть і така гарна?

      Уляна лукавенько усміхнулася.

      – А Мишку Золотаренку?

      Ярина нахмурила чоло. Золотаренки вважалися на селі чи не найзаможнішою родиною, мати-козачка Мишка, коли виходила заміж за дядька Золотаренка, чималий посаг з собою принесла, й худобини нагоновили на бідне дворище нареченого такої, що не було куди й подіти. Й зараз – дарма, що були кріпаками, – Золотаренки жили досить-таки заможно. В хлівинцях у них рохкали вгодовані свині, на полі випасалося з десяток СКАЧАТЬ