Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так сумно, геть краючи мені серце. – Грубі, великі та мозолясті долоні Мишка, досить незграбно тримаючи ті тістечка, піднеслися до лиця Ярини, й він із ніжністю зазирнув до зелених її очей. – Ось, ти скуштуй лишень. Воно таке смачне, я одного таки в тебе поцупив – тобі відразу захочеться посміхнутися від задоволення.

      Ярина невільно посміхнулася його словам, а потім таки спробувала того тістечка, котре на смак виявилося дуже смачним, просто казковим. Замружившись на мить від несподіваного задоволення, Ярина, коли розплющила очі, побачила перед собою напружений та пильний погляд Мишка і зніяковіла чомусь від погляду того, котрий був новим та незнайомим, і щоби приховати те ніяковіння власне, опустила очі й сказала перше, що припалося до думки.

      – Ходімо танцювати!

      Вони танцювали на галявині за панським садком, котру було яскраво освітлено смолоскипами, й поряд крутилися парубки та дівчата, чоловіки та молодиці, забувши, видається, геть про те, що їх завтра зрання поженуть знову на панщину й сонце пекуче та важка праця витруять швидко з пам’яті радість цю від танцю та щедрого святкування.

      Й той танок із Мишком і згубив Ярину.

      Він був майже закінчився, коли на галявині з’явився геть упитий пан Власович, за котрим плуталися декілька панів.

      Люди відразу ж облишили танці й музики змовклися.

      Пан Власович зупинився неподалік від Мишка з Яриною.

      – А що, дармоїди, розгулялися? Та гуляйте, гуляйте. Я ж до вас прийшов гарну дівку собі взяти до зали бальної…

      Присутні поніміли й покам’яніли.

      – Чого застовпеніли? Я ж до вас не Морозенка з батогом привів! Чи дівок вам своїх для пана Олексія шкода?

      Мишко, котрий ще з дитинства вирізнявся задерикуватим норовом, не встиглася Ярина його й утримати, запально відказав:

      – А коли шкода, то що?

      Пан кинув на нього осоловілий погляд.

      – А хто це в нас такий хоробрий вишукався? Як звати?

      Мишко погордливо виструнчився.

      – Мишко Золотаренко.

      – Он як? – Досить непевно ступаючи та похитуючись, Власович підійшов ближче до Мишка, котрий войовниче напружився, намагаючись загородити спиною своєю широкою Ярину. Та марно ж… Дарма що впиті, швидкі очі пана все ж помітили її струнку постать, і він неприємно, навіть хижо вищирився: – А кого ж ти там ховаєш?

      Мишко озвався похмуро.

      – Наречену.

      Власович п’янувато гигикнув.

      – Наречену? Як цікаво… А вона гарненька?

      Мишко виступився вперед.

      – Гарненька, та не для ваших брудних пазурів.

      Власович нахмурився.

      – Пана свого ображаєш, собако?

      – У мене пан – граф Ростислав Маркович.

      – А я вже для вас ніхто? – недобре вишкірився Власович й одним, несподівано стрімким для впитого СКАЧАТЬ