Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Ото такий чудовий, і добрий, і закоханий – та не викликав же в її серці геть ніякого почуття, геть ніякого хвилювання. І як не погляне він палко та закохано, як не кине оком погляду ніжного та люблячого – а в неї лиш тиша та байдужість у відповідь на те споглядання. Та матері в тім не зізнається, мовчить – знає вже гарно, що почне та жалітися на власне життя, на кохання своє велике до кріпака безталанного. Досить, раз уже було бовкнула, що не має нічого в серці до Золотаренка…

      Раденчиха поглянула важко.

      – А що ж ти маєш там мати?

      Ярина дещо розгубилася.

      – Так кохання ж…

      Раденчиха закопилила тонкі, гнівливі вуста.

      – Кохання… – повторила гірко, з незрозумілим виразом лиця. – А нащо воно, дочко, тобі потрібно? Як я вже замолоду кохала сильно твого батька, та ледь не шаленілася була від одного лиш погляду його чаклунських зелених очей… Тільки раз позиркнув на мене тими очицями своїми, зустрівши біля гори, так я наче збожеволіла, важко захворілася. Де не піду – його поглядом шукаю, очі заплющу – наче намальований переді мною постається. Й ні спати, ні їсти не могла, усе до нього думками та серцем линулася, й батьки гадали вже, що захворілась я важко, стривожилися, аж я потім в усім зізналася й отримала благословення від татуся на шлюб із кріпаком. Побралися ми з твоїм батьком, і спершу жила я з ним, мов у раю, народила Миколу та Василя, й поступово якось за клопотами та життям важким втрачати почала в серці своїм кохання до нього шалене, котре відчувала відразу. А зараз узагалі що полишилося мені від почуття того – глухе роздратування від життя, прожитого важко та наче марно…

      Ярина тільки мовчки дивилася на матір, бачила втому та гнівливе невдоволення в її очах, сліди того на лиці її, до часу постарілому, й сама не знала, що ж робити їй… Якось і шкода було би втратити такого ото гарного парубка, з добрим відкритим серцем, а з іншого ж боку, серцю дівочому, нехай дещо й нерозумному, так уже кортілося звідати кохання, й щоб там мати не казала про те, як швидко зниклося її власне кохання до батька, та Ярина чомусь певна була в тім, що коли б вона вже покохала, то ніякі труднощі, ніяка бідність не змогла б витруїти з її серця того заповітного почуття. Та кохання вперто відмовлялося оселятися там – і як уже Мишко не кохав її, як не обходжував, а вона все полишалася до нього байдужою й з острахом чекала того дня, коли тітка Килина, що омріяла для сина більш гідну та заможну невістку, поступиться зрештою впертим наполяганням сина й у хату Раденків постукаються свати від Мишка Золотаренка.

      На святкування весілля панського йшла Ярина геть невеселою. Що за сестру вболівала, а що передчуття мала на серці незрозуміле, й знала, що зустріне там Мишка, котрий буде весь вечір витріщатися на неї з захопленням та надією. Та й на лицях багатьох кріпаків можна було помітити втому, а ще страх, що гулявся селом, мов той вільний вітер, – вбивство Наталки Кодрівни геть-таки настрашило людей, вони заворушилися СКАЧАТЬ