Обліковець. Марина Троян

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до порога спальні, ляснула дверима об стіну, аж штукатурка посипалася, і в скаженому запалі з’явилася на кухні, мов маленьке, але небезпечне торнадо.

      – Тут прийшли, – байдуже озвався Шрам із розчищеного кутка біля столу, колотячи свій чай у літровому кухлі. Решта гарячої води, що собі Лейла наготувала для миття, була і на столі, і на підлозі, і трохи – у банках із-під консервації. На порозі, притулившись до одвірка й тупцяючи з ноги на ногу, стояло якесь опудало у валянках і ряднині, з мокрими, ще дитячими очима.

      – Мені потрібна баба Химка, – озвалося до Лейли доробало, яке при уважнішому огляді виявилося дівчиною десь одного з нею віку. Великі сірі очі були б гарні, якби не вирячилися з переляку так, що повіки мало не репалися. Обличчя було б чарівним, якби не хворобливий рум’янець до самої шиї.

      Лейлин шал трохи влігся.

      – Мало що там кому потрібно! – огризнулася вона до дівчини, яка продовжувала тупцяти й витріщатися, але, на Лейлин подив, без презирства чи огиди, а з німим проханням і надією. – Мамки нема, – відказала вже спокійніше.

      – А де вона? – не вгамовувалася витрішкувата дівчина. – Я піду за нею…

      – Її нема в селі, вона в лікарні, – буркнула Лейла, оглядаючи те дивакувате сміливе дівча.

      – У лікарні? З нею все гаразд? – у голосі дівчини чулася вселенська турбота впереміш з особистим розпачем.

      «Отакої, ще й вихована! Хоча одразу видно, що не від доброго життя сюди припхалася», – відзначила про себе Лейла, а вголос сказала:

      – Апендицит. А чого тобі від мамки треба?

      – Та мені… сестрі допомога потрібна… – Дівчина, здавалося, не знала, що робити: чи стояти думати, чи відразу плакати, чи бігти кудись, чи вже не варто.

      – Ясно, – коротко відрізала Лейла, ніби показувала, що то не її проблема. І враз, щось надумавши, бовкнула: – Я вмію все, що вміє мамка. Можу піти з тобою. Тільки не безплатно, ясна річ.

      Дівчина в ряднині рясно-рясно закліпала й перестала тупцяти. Вона подивилася на Лейлу так, ніби та була чарівною паличкою: і очам не віриш, але хапаєшся за останню, хоч і примарну надію.

      – А за скільки? – тихо вичавило із себе дівча, приклавши руку до шиї, ніби намагаючись дужче закутатися в ту свою ряднину.

      Лейла, не думаючи, випалила суму:

      – Двісті. – Рівно стільки в неї було відкладено на зуб і стільки вона сьогодні не дошукалася у своїй схованці.

      – Добре, – ще тихіше пробубніла дівчина, притискаючи ряднину сильніше. Доки Лейла встромляла ноги в старі, порепані по боках чоботи й натягувала коротку курточку, вона тулилася все більше до одвірка, ніби намагалася хоч так отримати більшу опору, і бігала очима по підлозі, наче щось згубила. – От тільки… – натужно вимовила вона, піднявши великі очі на Лейлу, і затнулася, дивлячись, як та насупилася й наготувалася зірвати із себе куртку й випхати непрохану гостю втришия.

      Чи могла вона зізнатися, СКАЧАТЬ