Обліковець. Марина Троян

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ подумки промовляти команду: «Дзеркало, повернися до мене! Дзеркало, повернися!» Повторивши разів десять, я вирішив, що цього буде достатньо, і розплющив одне око. Сорой підсміювався. Дурне дзеркало залишалося на місці.

      Може, воно глухувате й треба думати голосніше? А може, очі не треба заплющувати? Точно! Чого це я так буксую, треба ж свої думки показувати. Зухвало блимнувши на Сороя, я витріщився на дзеркало. Знову почав подумки посилати команди, усе більше напружуючись і збільшуючи тиск. Дзеркало мене не чуло й залишалося нерухомим. Сорой стежив за мною зі своєї позиції неподалік. Глянувши на нього, я побачив, що його плечі здригаються, і зрозумів, що він аж тріщав од стримуваного реготу.

      – Ну годі, – нарешті промовив він. – Якби ти був людиною, то вже б луснув від напруги!

      – А ти луснув би зі сміху, і всім полегшало б! – невдоволено буркнув я. – Різниця в тому, що ти знаєш, на що здатен, а я не знаю, на що здатний я. І замість того, щоб викаблучуватися, міг би навчити мене, так би мовити, основ поведінки…

      – Добре, якщо ти не лізтимеш поперед батька в пекло. – Сорой був знову спокійний і виважений. – Зрештою, саме для цього я тут.

      Він жестом запросив мене підійти ближче, я мовчки підкорився. Він поклав мою руку собі на плече, і я знову відчув те зіткнення з інакшим. Він із хвилину помовчав, дивлячись на дзеркало.

      – Щось відчуваєш? – запитав він. – Крім доторку?

      – Ні, – чесно відповів я.

      – Добре, – кивнув він. – А тепер? – запитав, знову глянувши на дзеркало перед ним.

      Раптом моя рука ніби змокріла й залипла. З огляду на мою теперішню іпостась, це було якесь безглузде відчуття, але я міг би сказати, що вмастився рукою в теплий мед. Тим часом дзеркало ворухнулося й застрибало між нами, мов тенісний м’ячик.

      Я відняв свою руку, яка пашіла тим липким теплом, і дивився на неї, мов на пришитий до мене хвіст. Рука вмить охолола і знову втратила чутливість. Дзеркало зупинилося перед Сороєм.

      – Урок перший, – вимовив той. – Силу мають не твої думки, а твої бажання. Щоб щось зробити, ти маєш не тільки подумати, а дуже захотіти.

      – То це бажання такі на дотик – теплі та в’язкі? – Я тер долонею об долоню, ніби міг відродити в них тепло. Дивився на Сороя, на дзеркало й хотів – аж підстрибував – зробити, як він. – Я маю спробувати? – запитав у нього, перебуваючи в цілковитій готовності. Він жестом запропонував діяти.

      Я стояв і хотів. Намагався хотіти сильно, щоб добре вийшло. Але вийшло, як завжди, – ніяк. Я в собі не відчув ні тепла, ні в’язкості так само, як і дзеркало не відчуло. Я почувався нікчемою, ні на що не здатним шматком простору.

      – Не переймайся, – заспокоював Сорой, узявши мене попід руку. – Рідко в кого це виходить одразу. Треба навчитися хотіти правильно – точно, чисто, без домішок вагань і зайвих думок. У тебе буде багато часу, щоб потренуватися.

      Чи керуючись своїм планом, чи піддавшись бажанню мене розрадити, Сорой знову «потеплів», дзеркало підпливло СКАЧАТЬ