Калейдоскоп часу. Лариса Денисенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ боїсь, Арсене, пий, скільки тре, от бачиш, прийшов до нас Миколка. Миколка служить у нас у ДАІ. Він тепер із вами поїде, жодна сука дорогою не докопається. Що ж, я своїх гостей та й не вшаную?

      – Слухай, Арсене, а ти чого такий білий? Ти ж грузин? Нє? Фігасє. А хто?

      Лєнка Баракіна гладила Санечку по спині, задумливо жувала стрілку зеленого часнику.

      – Подруго, я в тебе навік у наймах. От чого хочеш – відразу й засандалю. Чого хочеш, для тебе – бля буду, ВСЕ!

      Щуплий місяць прощався з нами.

      У багажнику торохкотіла горілка. Мої коліна зігрівав загорнений у целофан шашлик. На задньому сидінні похропував Миколка, що час від часу підбивав носом козирок кашкета.

      – Правильні такі пацани, скажи? – усміхався Арсеній. – Спочатку я думав: ну все, попав я з тобою. А потім дивлюся – нє, а все нормальок! Шашлики чудові!

      Я теж усміхалася, ранок наливався світлом.

      – Тебе вдома не прикінчать? – стурбувався безтурботно п’януватий Арсеній.

      – Не повинні. Звиклі вони. Я ж їм подзвонила, окреслила ситуацію.

      – Попали вони з тобою, матінко. Ох, і попали, – Арсенію було смішно.

      Я витяглася свій мобільний і стерла з пам’яті Санин номер.

      2005

      Провідниця

      Вона подзвонила, коли ми із Серьогою грали в нарди. Я вигравала, а Серьога злився, чухав потилицю, випинав нижню губу й приговорював:

      – Що таке? От що це таке, я питаю? Ти ж не вмієш грати, ти взагалі не вмієш грати!

      Грати я справді не вміла. А вигравати виходило! Він півгодини мене уламував, щоб я зіграла з ним у нарди. Я все відмовлялася:

      – Не хочу грати в ці твої дебільні нарди, я не вмію в них грати й не бачу сенсу. Мені вони нецікаві!

      – Правила дуже прості, зовсім не важко запам’ятати, дивись. І що тут складного? – поблажливо посміхався Сергій, покручуючи в руках плямисті кубики.

      – Давай краще грати в «кості»! – тицьнула в кубики пальцем я. – Я вмію грати в «кості». Або давай у кістяний покер, га? Теж дуже прості правила, дивися, креслимо таблицю. От це школа. Щоб її закрити, потрібно викинути три рази по три кубики від одного до шести. Незрозуміло? Три рази по три одиниці, по три двійки, по три п’ятірки… ну й так далі, зрозумів? Якщо ти її не закриєш, буде мінус сто балів… А потім ідуть ігри. Пари, дві пари, великий стрит, малий, карі, флеш…

      – Навіщо розводити писанину, я не розумію. Ти взагалі пояснювати не вмієш. А ще мама – учителька. Я от ні біса не зрозумів. Але ж ти зрозуміла, що ж тобі тоді незрозумілого в грі в нарди? Граємо в нарди!

      І ми почали грати в нарди, тепер він злився, що я виграю. Що в людини за натура така? Який сенс грати із супротивником, що не вміє грати? І який сенс злитися на те, що він виграє?

      – Фарт. Це просто фарт. Пре тобі, – заспокоював себе Серьога, невідривно спостерігаючи, як я кручу в руках кубики.

      – Ні, це просто жах. Знущання якесь. Знову дубль! Ще й показувати тобі, що й куди переставляти СКАЧАТЬ