Калейдоскоп часу. Лариса Денисенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже її тероризувати. Хто не встиг, той запізнився.

      Олька так і не стала дружкою втретє, але й заміж вона не вийшла. «Помста купідонів», – жартували ми, коли згадували цей випадок.

      Свєта нас виручила. Це говорилося кілька разів під час розпису й застілля і ставилося мені за провину. Непрямо, але ставилося. От, навіть дружку вона не може знайти, непрактична й безголова Юля. Її всі підводять – почуття міри, здоровий глузд, навіть друзі. Хто жартував, хто казав серйозно, та мені було однаково неприємно…

      Свєту я практично не запам’ятала, навіть коли розглядала або показувала фотографії, щоразу запитувала себе: а це хто? А, ну так. Випадкова дружка. Якась знайома Юри або його мами, сусідка чи однокласниця.

      Кучерява, повнява, невиразна, вона висіла на другові Юри, нашому свідкові Артурі, якого намагалася підчепити. Дарма вона це задумала, бо Артур збуджувався тільки тоді, коли бачив своє відображення в дзеркалі.

      – Як твої справи? Давно тебе не бачила.

      Я подумала, що взагалі-то вона бачила мене два рази. На весіллі, а ще, здається, на хрестинах Арсенка, але цього я не була певна.

      – А ми з Юрою розлучаємося, – сказала я.

      – Що?

      – Якось так. Він хоче забрати в мене сина, звинувачує в зрадах, неадекватному поводженні, недбалому ставленні до Арсенія. Слухай, вибач, сама не знаю, чому стала тебе вантажити, певно, це вплив слова «свідок». Я от зараз вибираю книжку для іншого свідка, нашої сусідки, яка, сподіваюся, підтвердить, що я непогана мати. Хоча б це.

      – Стривай. Я можу тобі допомогти!

      – Придбати кілька гарних книжок?

      – Ні, позбутися одного покидька. Ну, і в сенсі книжок ти можеш на мене розраховувати. Я знаю й люблю свою справу.

      Я не зовсім її розуміла і застигла в німому подиві.

      – Зараз я відпрошусь, вийдемо, тут поблизу кав’ярня, поговоримо.

      Свєта збиралася мене виручати. Вдруге. Навіщо? Вона по-діловому пройшлася між полиць, проігнорувала дівчат Остін, вибрала нові романи Ірен Роздобудько, Лади Лузіної, Міли Іванцової та Галини Вдовиченко, віднесла все на касу.

      – Розраховуйся, я зараз підійду.

      Я не могла не підкоритися, якась магія…

      – Юлю, я можу його по паркету розмазати.

      – Там килимове покриття, – механічно відзначила я, згадавши зал суду.

      – Тоді по килиму розпластувати.

      Ми сиділи в невеликій затишній кав’ярні, наспівувала Патрісія Каас, здається, вона лунала і в нас на весіллі. Я згадувала, як недоладно Свєта висіла на Артурі, жалюгідна, непоказна й чіпка, як колючка реп’яха. Зараз він її помітить, відчепить і викине, щоб вона причепилася до когось іншого…

      – Я розповім, що багато років він тобі зраджував, я була його коханкою.

      – Будеш брехати? Тобі не повірять.

      – Я тебе благаю. А свідкам його брехливим повірять? Не переймайся. Мені – повірять, я можу бути переконливою. СКАЧАТЬ