БЖД. Сашко Ушкалов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ літаком, піднятися в небо й розбитися…

      – Ну-ну, – хитає головою Кет, – але спирту вистачило тільки на те, щоб долетіти до клозету…

      – Кет, чого ти зі мною панькаєшся, як з дауном?

      – Бо я тебе люблю, дурнику, ну, в сенсі платонічному…

      – Я тебе теж, – відповідаю я, – в сенсі по…

      Договорити я не встигаю, бо вона натискає пальцями мої вилиці й засипає мені в пащеку жменю активованого вугілля, після чого змушує все це пережувати й запити водою.

      Жменя вугілля трохи гасить мій ентузіазм, це майже так само, якби в топку паротяга накидати дохлих креветок. Але я все-таки збираюся доказати те, що почав… Несподівано мене знов починає трусити, мене кидає в жар, мій одяг стає вологий, наче спальна білизна у вагонах нашої сратої залізниці, тож мені знову доводиться стати на чотири й передислокуватися до клозету…

      Цього разу креветки виходять якісь чорні. Я ловлю себе на думці, що зараз і справді дуже сильно нагадую підбитий літак, причому підбитий тією старою з вежі, літак, на якому креветки хотіли пробратися в їхній растаманський едем, а ось тепер спускаються обвуглені через товчок у самісіньке пекло.

      «Чувак, підйом, – кажу я сам собі, – годі стояти тут раком, годі зазирати в це бездонне очко, час змінювати життя на краще». Взагалі, я завжди так роблю, коли мені галімо. «Ок, ок, – каже моє внутрішнє я, – гаразд, муділа, ти спочатку спробуй зведися, а вже потім будеш все змінювати…» «І зведуся…» – не вгаваю я й справді намагаюся різко звестись на рівні. Як не дивно, мені це вдається, проте вже наступної миті в моїх очах раптом темніє, я падаю набік, зриваю двері клозету разом із завісами й вивалююсь із ними в коридор. «Добре, що Рулерт з’явиться за кілька тижнів, – думаю я, – можна буде спробувати відремонтувати». Ну так, Рулерт Іванович – цей старий алкаш – колишній військовий, що, вийшовши на пенсію, ще кілька років викладав ДПЮ в школі – у нього ми винаймаємо однокімнатну квартиру на останньому, шістнадцятому, поверсі панельного будинку. Рулерт по-своєму уматний. Ми з Ікарусом довго ламали голову над його ім’ям, але потім усе-таки вирішили спитати, що ж воно означає. Не без гордощів Рулерт розповів, що його батько був водієм – звідси походила перша частина «рул», а мати шкільною вчителькою з літератури, яка захоплювалась латиноамериканськими авторами. Рулерт казав, що саме вона вигадала оте «ерт», як, скажімо, в імені Альберт… Ми з розумінням кивали й дякували небу, що батько Рулерта був не складальником педалей на заводі, а матінка не працювала десь на хімії…

      Одного разу ми навіть врятували старого від смерті – він нажерся горілки й почав учити нас, як жити. А оскільки з п’яним Рулертом сперечатися було марно, ми, звісна річ, з усім погоджувались. НАТО – гандони! Капіталізм – гавно! – казав Рулерт. – Депутати – самі пиздоболи, шо пороху не нюхали! І президент… – тут Рулерт чогось змовк…

      – Так-так, звичайно, – кивали ми, хоч нам були глибоко по цимбалах і капіталізм, і НАТО, і депутати, ну й президент СКАЧАТЬ