Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну - Том Сегев страница 9

СКАЧАТЬ давав лекції із сіонізму й культури. Раз чи двічі вони розповсюджували мімеографічні брошури. Бен-Ґуріон публікував там вірші. Якось він попрямував до Варшави просити підтримки у редактора газети «Га-Цефіра» Наума Соколова. Це була його перша публічна ініціатива за межами рідного міста. «Га-Цефіра» не написала нічого про «Езру». Цілком можливо, що Соколова в ній нічого не зацікавило.[59]

      Це, звичайно, не було схоже на Бен-Ґуріона та його друзів, які намагалися розбудити іврит після довгого сну. Сотню років тому Польща вже була одним із центрів нової європейської літературної культури, єврейської мови. Організації з просування єврейської мови вже існували скрізь; у Плоньську «Езрі» протягом тридцяти років передувала інша схожа група.[60]

      Їдиш і далі був головною мовою євреїв міста, але члени «Езри» стали розмовляти на івриті й користувалися нам як власним таємним жаргоном. Вони писали свої листи на сучасному івриті, зазвичай літературним, іноді навіть досить багатим, написаним гарним почерком.

«Я думав, що піднісся до небес»

      Листи, які четверо друзів писали один одному після розлучення та мемуари, які вони опублікували згодом, випромінювали змучений підлітковий гнів; вони відчували себе в пастці між минулим століттям і сучасністю. «Душа моя не знаходила собі місця, – писав Бен-Ґуріон. – Не знаю, чому я іноді такий сумний і пригнічений, але відчуваю велику й глибоку порожнину, що знесилює серце… У мене велика туга, але за чим саме – не знаю».[61] Левкович також розповідав про «юнацьку тугу за незрозумілим невідомим» та за «усім, що далеко». Він відчував «велику спрагу» до здійснення «великої справи» і страждав від важкої депресії та тривоги. Він натомився від життя. Цемаха мучили ті самі думки. «Життя для нас було наче смерть, а смерть цікавила, ніби життя, хоча ми небагато розуміли в них, а втім, вбирали в себе щось корисне від цього», – писав він у своїх мемуарах. Він писав до Фукса: «Неможливо навіть і думати про смерть, але і жити я не можу».[62] Цемах був високим і вродливим, із кучерявим волоссям і чорними вусами; гордим, марнославним базікалом. Разом з іншими хлопцями він знущався з Левковича через його неосвіченість і навіть публічно принижував його батька у синагозі. Він глумився над звертанням «містере Авігдоре», як він кликав батька Бен-Ґуріона, з помилками промовляючи російською.[63] За словами Цемаха, Фукс був «емоційним», «делікатним» і дещо «пасивним» хлопцем. «Його характер був занадто ніжним, було в ньому навіть щось жіноче, але його ніжність була приємна та дуже приваблива», – писав він.[64]

      Фукс не був таким пригніченим, як його друзі, але, схоже, поділяв тугу Левковича за «усім, що далеко». 1904 року він поїхав до Лондона, залишивши у Плоньську сестру Цемаха, яку тоді кохав. Цемах писав Фуксу, що сестра іноді питає про нього. Але переважно він писав про своє власне кохання до сестри Фукса та свої почуття до самого Фукса. «Я так сумую за тобою, СКАЧАТЬ



<p>59</p>

Zemach 1983, p. 25; Ben-Gurion 1974b, p. 31ff.; лист Бен-Ґуріона до Хільдсхаймера від 15 січня 1960 року, BGA.

<p>60</p>

N. M. Gelber 1963, p. 24; Zemach 1963b, p. 168; Kleinitz-Vigdor 1963, p. 228; Zalkin 2001, 2, p. 402.

<p>61</p>

Лист Бен-Ґуріона до Фукса від 28 червня 1904 року, наведений у Erez 1971, p. 18.

<p>62</p>

Zemach 1983, p. 25; Lavi 1957, pp. 29, 63ff.; лист Цемаха до Фукса від 23 жовтня 1904 року, люб’язно наданий Йорамом Верете.

<p>63</p>

Zemach 1983, pp. 22, 19, 27; два листи Шломо Цемаха до Шмуеля Фукса без дат, люб’язно надані Йорамом Верете.

<p>64</p>

Zemach 1983, p. 18; Zemach 1969, p. 225.