Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ залічували до засновників Ізраїлю, лишила нащадкам велику таємницю, що берегла багато років. Її розтаємничили тільки після її смерті дослідники в Інституті спадщини Бен-Ґуріона. Янаіт також зупинялась у готелі «Калія» того дня 1940 року, і бачила Бен-Ґуріона в компанії молодої жінки. Янаіт добре знала його: він часто закохувався, зауважила вона.[24] Часто здавалося, ніби він був закоханий швидше у власне почуття, ніж у конкретну жінку.

      Крім того, він був закоханий у власну мрію й боявся розлучитися з нею. «Месіанська епоха важливіша за Месію, – казав він. – Тієї хвилини, коли Месія прийде, він припинить ним бути. Якщо ти можеш знайти адресу Месії в телефонній книзі, він більше не Месія». Іноді йому здавалося, що він з однаковою силою бажає й боїться здійснення мрії. Бен-Ґуріон хотів досягти сіоністської мети, але боявся в майбутньому прокинутися у повсякденному житті.[25] Він поділився своєю думкою щодо Месії з групою письменників, яких скликав на зустріч. Йому було властиво думати, що його особиста мрія – одна з найвеличніших екзистенціальних питань людства.

      Якось у вересні 1948 року Бен-Ґуріон зробив перерву в керуванні війною, щоб захистити Платона. Він поїхав у відповідь на статтю Єхіеля Гальперіна, письменника та журналіста щоденної газети «Давар». Гальперін наполягав, що Платон «не бачив несправедливості в увічненні рабства». У листі Бен-Ґуріон уточнив: «Платон не згадує про рабство у книзі „Республіка”». «Так, Платон був аристократом, – писав він, – і його політичні погляди аристократичні, але його намір був аристократією у простому та зрозумілому сенсі цього слова, що є правилом усіх вищих за рангом, або, як він додавав, правилом філософів, що позначає людей абсолютної істини та справедливості, які не отримують допомоги й переваг від уряду, не мають навіть бажання керувати, але повинні це виконувати як громадський обов’язок».

      Три тижні по тому, коли на фронті йшли вирішальні бої, Бен-Ґуріон відправив Гальперіну інший лист, цього разу про «Закони» Платона. Він завжди хотів вірити, що цей діалог був підробкою, і дуже засмутився, коли дізнався що це був справді Платон. Бен-Ґуріон відчував, що на відміну від духу гуманізму, яким була просякнута «Республіка», Платон у своїх «Законах» дивився на життя майже як судовий слідчий. Він намагався пояснити собі, як це могло статися. «Дві книги були написані у різні етапи життя, – писав він. – „Республіка” написана, коли Платону було близько п’ятдесяти років, на злеті його літературної та інтелектуальної міці, і це з філософського й художнього погляду його найкраща книга. „Закони” він написав у похилому віці, уже у вісімдесят років із важким серцем, безжальною душею та гнівним розумом». Те саме могло б трапитися і з самим Бен-Ґуріоном. У прагненні виправдати Платона він все-таки додав: «Я не впевнений, що рабство було найогиднішою несправедливістю тих часів. Як на мене, війни були гіршими, ніж рабство (і були також їх причиною), а ця несправедливість актуальна і сьогодні». «Платон теж так гадав, – додав він, – до нього варто СКАЧАТЬ