Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й намагалися бути щасливими й отримувати задоволення», – писала вона. Перед тим як розійтися, вони заспівали гімн «По’алей Ціон» на їдиші. Її брат Елазар писав із Нью-Йорка: «Ви твердо налаштовані й готові віддати свою душу за наш народ і нашу землю». Вона зовсім не знала, що робитиме в Палестині, крім того, щоб жити там і допомагати робити пустелю квітучою та родючою.[141] Бен-Ґуріон писав синові Бердичевського, що він їде до Палестини «як сіоніст, піонер і соціаліст».[142][143]

      Але його Рахель знала правду. Жоден із них не виїхав із Плоньська як піонер. «Я був у розпачі, а точніше я шаленів від розпачу», – згодом писав до неї Бен-Ґуріон.[144] Пізніше він написав щось подібне і до Шломо Левковича. Це не було відчуттям покликання, що могло б змотивувати його – він шукав і знаходив спосіб виправдати себе, щось змінити у своєму житті, яке викликало в нього огиду. Усе це Бен-Ґуріон робив для себе. Як він казав, це був «природний егоїзм» молодої людини, яка відчувала, ніби земля вислизає у неї з-під ніг, і це був єдиний вихід, який він міг знайти.[145] Серце Бен-Ґуріона переповнювало почуття національного відчаю, поряд із розчаруванням, яке часто спіткало його в особистому житті. Це був, писав він, «суцільний відчай вигнанця, так само як сіонізм і соціалізм, якими вони були тоді». Його також гнітила невдача революції 1905 року в Російській імперії. «І від цього чотирикратного відчаю я іммігрував до Палестини, – розповідав він. – Я вважав, що тут був єдиний, останній порятунок».[146][147]

      Є одна причина, задля чого Рахель могла б зробити цей крок, навіть якби Бен-Ґуріон вирішив зостатися у Плоньську. За кілька місяців до того як вони поїхали, молодий чоловік, який був проїздом у місті на шляху до Палестини, відвідав дім її вітчима. Його звали Єгезкель Хальбовський, що згодом змінить своє ім’я на Бейт Халахмі. Вона описала його як гарного кучерявого хлопця з тонкими рисами обличчя і блакитними очима. «Тепер я можу визнати, що він мене приваблював», – писала вона багато років по тому. Він згадував її як високу, гарну чорнооку дівчину.[148] Бен-Ґуріон міг здогадуватися про нове кохання Рахель.

* * *

      В один з їхніх останніх днів у Плоньську Бен-Ґуріон занотував до свого блокнота поему про кохання, яку Хаїм Нахман Бялик опублікував кількома місяцями раніше – «Згорток вогню». Це дуже довгий міфологічний твір, герої якого є останніми, хто вижив під час руйнування храму у Єрусалимі – двісті молодих чоловіків і двісті молодих жінок, які знаходять дорогу до незаселеного острова. Усі вони голі. У центрі поеми – два хлопчики, «подібні зростом та силою».[149] Один – ніжний хлопчик з ясними очима, який дивиться в небо, шукаючи свою зірку. Інший – настрашливий і злий, який дивиться на землю, «шукаючи втрачену душу».

      Пізніше в поемі ясноокий хлопець зустрічає одну з дівчат, і після цього йде його тривалий монолог. Він розповідає, що втратив свого батька, що він «молодий, СКАЧАТЬ