Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну - Том Сегев страница 23

СКАЧАТЬ її утворення на кілька років.[166] Прем’єр-міністр Бен-Ґуріон пізніше заявив, що Петах-Тіква була «великим дивом», першим кроком до відновлення єврейського суверенітету.[167] Коли він уперше потрапив туди, Петах-Тіква нагадувала йому єврейське містечко в Польщі, яке так зневажав Бен-Ґуріон.

«Хвилі радості»

      Прибуття до Палестини мало стати травматичним досвідом. Кораблі стали на якір за межами порту; арабські носильники завантажили пасажирів і їхній багаж на човни й вирушили до берега за винагородою. «Араби чіплялися за наш корабель руками й ногами, – розповідав Бен-Ґуріон. – На кораблі сталася величезна штовханина й тривога… знадобилися великі зусилля, щоб зберегти своє майно… здавалося, ніби човен може перекинутися будь-якої миті та його поглинуть хвилі, що наступали з усіх боків».

      Левкович і Цемах також болісно згадували про приїзд до Яффи. Левкович, який прибув на кілька місяців раніше за Бен-Ґуріона, назвав арабських веслярів «людиноподібними чудовиськами» із «хижими очима і цілком дикими поглядами». Вони вимагали непомірну плату та підвищили її з криками та погрозами, коли човен дістався берега. «І коли вони кричали, то складали свої пальці наче кігті хижих птахів, – писав Левкович, – і простягали їх до молодих пасажирів, ніби будь-якої миті готові засунути їм чорні кігті у вічі».

      Цемах охрестив арабських носіїв «піратами». Той факт, що він мав дістатися землі своїх пращурів на арабському човні, лишив у нього почуття «покинутості та знущання». Для нього араби були гордими людьми, що самі керували долею; їхні м’язисті руки лякали його. У той момент він почував себе військовополоненим, якого відправляли у вигнання, писав він.

      Бен-Ґуріон, схоже, не усвідомлював символічної іронії повернення на землю своїх пращурів, покладеного на широкі плечі арабських носіїв. «Я відчув хвилі радості, що підіймаються зі споду душі та розбиваються у моєму серці», – писав він.[168][169]

      Шломо Левкович чекав на нього на пірсі. Єгезкель Хальбовський теж прийшов, щоб зустріти Рахель Нелкін.[170] Бен-Ґуріон не любив Яффу. «Як і в кожному східному місті, вулиці тут вузькі та криві. Ринок зазвичай сповнений жахливого пилу, тому що немає бруківки», – писав він батькові. У нього не було бажання залишатися надалі у похмурій портовій місцевості. «Побачивши Яффу, я зненавидів її, – казав він багато років по тому. – Я розумів, що вона навіть гірша, ніж Плоньськ».[171] Його реакція на Яффу могла мати щось спільне з поглядом Хальбовського.

      У будь-якому разі у п’ятницю вдень він приєднався до невеликої групи, що вирушала до Петах-Тіква. Бен-Ґуріон насолоджувався мандрівкою. Повітря було чудовим, «сповнене приємних ароматів, немов би у раю, чисте та прозоре наче скло», – писав він, додаючи, «я їхав на ішаку». Пізніше він доповнив, що то взагалі був перший ішак, якого він бачив у своєму житті. Усе для СКАЧАТЬ



<p>166</p>

Laskov 1999, 1, p. 387; Ben-Artzi 1999, 2, p. 356.

<p>167</p>

Kressel 1953, p. 12.

<p>168</p>

Пізніше він писав, що коли приїхав до Палестини, то відчував, ніби наново народився. Що казати, психологічно він сприймав землю Ізраїлю як нову матір. У похилому віці він рахував роки свого життя з дня свого приїзду; ця дата була викарбувана на його могилі. (Лист Бен-Ґуріона до Шазара від 11 листопада 1969 року; Falk 1978, p. 45ff; Neumann 2009, p. 61ff).

<p>169</p>

Листи Бен-Ґуріона до батька без дати та від 11 жовтня 1906 року, наведені у Erez 1971, pp. 71, 75; Lavi 1957, pp. 15ff., 168; Zemach 1965, p. 62ff; Кавашна, BGA, стенограма інтерв’ю.

<p>170</p>

Rachel Beit Halahmi 2006, p. 79; Лист Бен-Ґуріона до батька від 7 вересня 1906 року, наведений у Erez 1971, p. 69.

<p>171</p>

Матеріали інтерв’ю Бен-Ґуріона з Малколмом Стюартом 1968 року, BGA, стенограма інтерв’ю, с. 48; матеріали інтерв’ю Авраама Аві-Хай із Бен-Ґуріоном, HIJC-OHA, с. 49.