Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ отримав паспорт. Щоб обійти бюрократію та правила, він діяв під вигаданим ім’ям, використовуючи паспорт іншої сім’ї, – практика, до якої часто вдавалися російські піддані, які прагнули подорожувати.[153] Незадовго до того, як їх корабель відплив, Давид поетично промовив: «За кілька годин я поїду з долини темного Вигнання, і надішлю вам вітання з вільного царства моря, дорогою до краю Відродження. До скорої зустрічі на пагорбах Сіону!»[154]

* * *

      Це була його перша поїздка за межі Російської імперії і вперше на човні. Море надихало. «Хвилі підіймаються і розбиваються у дикій непокорі, люто переслідуючи одна одну, стріляючи безліччю крихітних бризок палахкої води аж до небес – і тоді під цим водяним пилом, що підіймається до неба, у глибині світить різнобарвна веселка».[155] Його перша зустріч з Орієнтом відбулася в турецькому порту Ізмір. Коли його човен залишив порт і вийшов у море, Бен-Ґуріон побачив Ізмір, і той здався йому горою, обсипаною зірками, сапфірами та перлами. «З корабельного трюму я дивився на цей вид і думав, що це сон…». Серед пасажирів були турки та араби, які справляли «дуже приємне враження». Як він писав: «Майже всі вони доброзичливі та привітні… Можна сказати, що вони великі діти». Вони співали, розповідали анекдоти й «взагалі намагалися розважати нас, як тільки могли».[156]

      У п’ятницю, 7 вересня 1906 року, за дев’ять днів після виходу з Одеси, корабель підійшов до Яффи. Бен-Ґуріон вийшов на палубу, і його серце пришвидшено забилося. «Свіжий вітерець обвіював наші обличчя, і пташиний щебет, перший за всю нашу подорож, долетів до наших вух», – писав він.[157]

      Палестина тоді була глухою провінцією Османської імперії, що правила нею майже постійно з шістнадцятого століття. За багато років до приїзду Бен-Ґуріона там виникла легенда. Як і інші легенди про Святу Землю, вона має більш ніж одну версію, тому що різні люди розповідають її по-різному. За версією, що зберігається в архіві Бен-Ґуріона, героями є три єврейських підприємці на конях. Одного ранку, приблизно 1878 року, вони вирушили з Єрусалима до Яффи, а звідти – до арабського села Малабес, де мали намір придбати земельну ділянку, на якій заснувати сільськогосподарську колонію. Вони привезли із собою лікаря, якому чомусь довірили бути експертом з екологічних умов. Лікар піднявся на дах будинку або, як каже дехто, на вершину пагорба, і мовчки стояв там. Він дивився навколо: на північ і на південь, на схід і на захід. Підприємці спостерігали за ним в очікуванні. Нарешті лікар спустився і сказав, що, на жаль, він не бачить жодного птаха ані на небі, ані на гілках дерев. «А всі знають, – додав серйозно він, – що там, де не живуть птахи, не може жити й людина».

      Троє вершників були дуже розчаровані. Вони покладали такі великі сподівання на проєкт, і за деякий час до цього вже визначилися з назвою для нового села: Петах-Тіква, що означає «ворота надії». Зрештою, один із них вибухнув: «А все ж таки!», другий вигукнув: «Ми спробуємо!» Третій обійняв своїх друзів, і в усіх СКАЧАТЬ