Оля. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ольга пробує поворухнутися чи закричати, але тіло не слухається, голос пропав. Її загибель неминуча. Зараз почувається, як у тому сні – дивна слабкість забирає здатність пручатися.

      – Мені треба йти, почаюємо в інший день, – різко повернулася до дверей жінка і, залишивши здивованого Маковея в кабінеті, вийшла геть. До цієї слабкості ще треба звикнути.

      На вулиці в Ольги запаморочилося в голові, до горла підступила нудота. Голова починала боліти дужче і дужче. Кожен крок відгукувався новою хвилею болю. Коли до її будинку на Рошівській залишалося кількасот метрів, стало зовсім зле. Довелося сісти просто на ґанок якоїсь старої хати і перечекати кілька хвилин. Аж коли повернулася додому, побачила натерті до крові черевиками ноги та відчула неприродну втому.

      «Хіба може хтось із тутешніх стати мені кращою партією, ніж Осип, – думалося перед сном. – Він досконалий. Схоже, пройде трохи часу і я закохаюсь у цього чоловіка, як дурна сільська дівка. І нікуди від того не дітися».

      Тієї ночі Ользі снилися гори. Ніби вона дереться на вершину, а та все віддаляється. Каміння зривається з-під ніг і з гуркотом летить униз. Ользі страшно. Вона тримається за невеличкий виступ скелі і шукає поглядом вершину.

* * *

      Осип дивився на двоє повних горнят із чаєм, що давно охолов. Дивна жінка – ця Кобилянська. Він не такою її уявляв. Коли вперше трапив до рук її твір – вчитувавсь у кожне слово, аж дух перехоплювало. Ніколи не думав, що жінка може так писати. Ні, він не з тих, хто вважає чоловіків розумнішими і вищими. Ні в якому разі. Але була в текстах Кобилянської якась невловима сила, якась чоловічість, рішучість, стійкість.

      Ще коли тільки прийняв пропозицію переїхати до Чернівців, вирішив неодмінно її побачити, познайомитися. Нащо йому те було потрібно? Хотів би сказати самому собі, що тільки заради того, щоб краще пізнати її творчість, але ні. Було цікаво, звідки ж іде ця мужність і впевненість, якою світяться Ольжині тексти. Може, тому, що йому самому бракувало отих чоловічих рис. Мало не щодня картав себе за якусь надмірну м’якість.

      Надкусив уже трохи підвітрений пиріг зі сливами і запив холодним чаєм.

      Згадалось, як щоранку в Яворові тато збирав його до школи. Хоч сам працював від світання, але коли Осип мав виходити з дому, майже завжди проводжав за ворота. Осипу те не подобалося, та й хлопці насміхались. Але терпів, не вмів батькові перечити. Намагався вийти з дому якнайраніше, щоб уникнути цих незвичайних проводів. Якось не заведено було в їхніх колах аж так опікувати дітей. Батьки мусили працювати, малі – вчитися або допомагати по господарству. Але в його родині все було інакше.

      Тато був кушніром і тяжко працював на землі. Він, Осип, теж любив землю і, може, з більшою охотою б порпався з насінням, ніж сидів у школі, але батько навіть думати про таке заборонив. І з раннього дитинства Осип поніс на плечах нелегкий вантаж – став надією всієї родини на краще життя.

      Однолітки його не любили. Може, якби тоді, в дитинстві, він прямо сказав СКАЧАТЬ