Оля. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він повернеться й її буде викрито – чекати більше не можна. Ольга несміливо постукала.

      – Це Ви, Олю? – голос Осипа звучав розгублено, так, наче вона застала його за якоюсь таємною справою. Його очі бігали, а пальці стиснули папір у руках так сильно, що той зім’явся.

      – Перепрошую, що без попередження, – знітилася гостя.

      – Що ви, що ви, навіть не думайте вибачатись! Я чекав на вас із тієї самої хвилини, коли вийшов з вашого дому. – Чоловік поклав папери на стіл і відсунув стілець для гості. – Сідайте. Я маю добрий чай, якщо ваша ласка буде його скуштувати, то я пошлю когось у сусідній будинок за гарячою водою. Ви не проти?

      – Можна? – Жінка оглянула кабінет Осипа, знайшла, куди покласти стос своїх записів і сіла на стілець. Осип на кілька хвилин вийшов, аби розпорядитися стосовно чаю. Ольга погладила вказівним пальцем клавіші на друкарській машинці, що стояла на краю стола. Гладенькі та приємні на дотик вони, здавалося, зберігали тепло рук господаря. Поряд лежало письмове приладдя – навіть у редакції такої знаної газети багато чого писалося від руки. Ольга пройшлася пальцем по випуклому візерунку чорнильниці, зробленої з якогось металу.

      – То здебільшого для листів. – Осип стояв за її спиною і, схоже, вже давненько.

      – Перепрошую. Мені завжди цікаве письмове приладдя. Вважаю такі речі дуже особистими.

      – І то правда. Не тільки для письменників. Знаєте, кожна наша думка – то всього лише хмарка, що літає десь над головою. А коли за неї береться перо – тоді та думка і народжується по-справжньому.

      – Знаю, що ви, Осипе, теж пишете, і непогано.

      – Не смішіть мене, – чоловік закинув голову назад і закрутив у різні боки. – Мені з вами не зрівнятися.

      – Та навіщо комусь із кимось рівнятись? – Ольга підвелась і підійшла до вікна. – Ви – самі по собі, і я – сама по собі. Чула про вас у літературному товаристві, говорять досить хороше. Сама, зізнаюся, ще не читала – нема часу за письмом. – Жінка кинула погляд на стос паперів, що їх тримала в руках. – Я вам свою повість принесла. Якщо зацікавить – буду рада почути думку.

      – О, чудово, я навіть не сподівався на такі новини! – Чоловік схопив зі стола рукопис і жадібно впився в нього очима. Серце Ольги вилітало з грудей. Вона навчилася терпляче ставитися до критики, але зараз чомусь хотіла чути лише хороше. Та Маковей із компліментами не поспішав. Він відклав папери і вийшов із кабінету. Повернувся з двома великими горнятами в руках. Пахло травами.

      – Чай ледь не охолов. Я просив нас не турбувати, то ніхто й не наважився нагадати мені про напій. Я не часто чаюю в кабінеті. То ще львівська звичка. Тут до такого не привчені. – Маковей відчинив шафку в кутку кімнати і витягнув звідти якийсь клунок. Поставив на стіл і розгорнув із повощеного паперу кілька невеличких пиріжків. У кімнаті запахло їжею, і від цього запаху в Ольги чомусь знову почала боліти голова. – Пригощайтеся, жінка, в якої я квартирую, пече СКАЧАТЬ