Оля. Ольга Саліпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Осип стиснув губи і потупив погляд у підлогу. За дверима почувся галас – мама командувала Ольжиними братами, поки ті заносили до кухні мішок із якимись крупами.

      Гість скористався паузою, щоб роздивитися кімнату: невеличке прохідне приміщення, скромно обставлене, фарба на підлозі протерлася від часу. На столі – хаотично складений папір і чорнило, дверцята шафи – прочинені, схоже, через старі та провислі завіси. Було трохи соромно за те, що він побачив, але вже як є.

      Шум за дверима стих, і довелося продовжувати розмову.

      – І в таких умовах ви працюєте? – чоловік схопився за соломинку, щоб перевести тему.

      – Так, доводиться. – Ольга почервоніла. – Думали, письменниці живуть у розкоші? – в голосі почулися холодні нотки злості.

      – Перепрошую, якщо образив. – Осип підійшов ближче і, не підводячи очей, торкнувся руки жінки трохи вище зап’ястя.

      Від несподіванки Ольга стрепенулась. Але такий незвичний жест у ту ж мить зняв усе її напруження. Ольга почувалася страшенно втомленою.

      – Давайте сядемо, – запропонувала гостю і, не чекаючи його відповіді, просто знесилено впала на стілець. Чоловік кілька разів переступив з ноги на ногу і сів на стілець по інший бік стола. – Ви ж до мене у справі?

      – І так, і ні. Спершу я, звісно, хочу просити у вас дозволу бачити ваші нові тексти руською. Якщо все буде добре, то друкуватимемо. Але є й друге, – Осип опустив очі, – не таке важливе. Я хотів на власні очі побачити жінку, письмом якої захоплююся.

      Ольга рвучко встала. Від різкого руху стіл похитнувсь і, якби жінка не відреагувала вчасно, то чорнильниця б перевернулась і залила все, що було близько. Інцидент звів градус розмови на нуль, й обличчям обох пролетіли посмішки.

      – І як? Я не розчарувала? – Ольга підійшла до вікна й удала, що дивиться на вулицю.

      – Розчарували. Ви надто молода для світила літератури.

      Жінка відчула, що Осип теж устав і підійшов до неї. Спина вкрилася гусячою шкірою. Він говорив, а Ольга відчувала його подих десь між своєю шиєю та потилицею. Обличчя і постава добре відбивалась у склі. Можна було пильно його роздивитися, чого не зробиш відкрито. Блакитні глибокі очі, високе чоло, золотаве, ледь хвилясте волосся. Воно так дисонувало з її власним, чорним, стягнутим у пучечок. Ольга відчула себе як ніколи худою і гострою – ніс, вилиці, навіть худющі довжелезні від гри на фортепіано пальці – все це було таким бридким на тлі м’яких рис обличчя та форм тіла мужчини поруч.

      – Я читав ваші твори, і переконаний, що вони мають виходити руською для нашого читача. В них стільки живого, того, що є в кожного з нас. Ніби ви от так просто підглянули в наші села та будинки. То зовсім інша література, ніж була до цього. Така, яку схочуть люди, – від інтелігента до селянина. Я впевнений.

      Кожне слово відбивалося в свідомості Ольги, як удар у великий бубон, і приємно резонувало. Потім вона навіть не могла добре пригадати, що ще казав Осип. Хіба що пообіцяла вже днями прийти до нього зі своїми творами СКАЧАТЬ