Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ себе безсильністю: чому забув, що я – його царівна?

* * *

      Якась ненависть прокидається хвилями в мені проти нього… Чи справді проти нього, чи проти немочі? Цього я не знаю напевне. Часом маю таке почуття, як би він перейшов через мене важкими грубими кроками, мов звір…

      IV

      (Геть-геть пізніше.)

      У нас знов перебуває професор Лорден. Він повдовів. І то вже давно повдовів. Я ненавиджу його, особливо коли зачне критикувати Орядина. Орядин слабодух, але ще нижчі від нього нехай не критикують його. Найліпше про Орядина говорить ще Зоня. Вона каже, що в нім перемогла його гаряча натура.

      Завтра Лорден від'їжджає.

      Чого він слідить неустанно за мною своїми хитрими блискучими очима? І все «Лореляй» і «Лореляй» прозиває мене, а на самоті, мов на глум, каже мені, що я гарна!

* * *

      (Знов пізніше.)

      Цього вечора прикликала мене тітка до себе. Мала щось сказати.

      Я пішла.

      Вона сиділа коло столу і держала якийсь лист у руці. Видалася мені чомусь прибитою.

      – Що вам, тіточко? – спитала я, занепокоєна. – Може, сталося з вами що немиле? Чи, може, одержали яку лиху вістку від Лени або від братів?

      Вона усміхнулася на силу.

      – Ні, – відповіла. – Нічого такого нема. Цим разом… то єсть, нині йде про… тебе.

      – Про мене?

      – Так! Подумай собі лише! Професор Лорден хоче з тобою женитися!

      – Зі мною!.. – І усміхнувшися якимсь безвиразним усміхом, дивилась я на неї широко отвертими очима. – Лорден, тіточко?

      – Лорден! Але ти, бачу, здивована. Думала, мабуть, про кого іншого? – Посліднє слово вимовила з притиском, і її очі вп'ялися ще гостріше в мене.

      Я глянула на неї.

      – Про іншого я не думала, а про це вже ніколи.

      – Ну, бачиш, не одно діється несподівано. І я цього не надіялася. Ніколи в світі не надіялася цього. Лист прибув ще нині зранку, але я… я… не мала часу з тобою говорити об тім. Він просить о скору відповідь. Впрочім, тут нема що багато думати. Ти чей приймеш його, те розуміється само собою!

      При її послідніх словах обгорнуло мене несказанно гірке чуття, але заразом з тим піднялася вся гордість моєї істоти. Я чула, як в мене очі заіскрилися.

      – А коли я цього не вчиню?

      У тітки очі замиготіли:

      – Як?

      – Тіточко, я не хочу за нього йти!

      – Ти не підеш за нього?

      – Я, тітко, я… я не піду за нього!

      – І вільно спитати чому?

      – Я не хочу його! Тіточко – я за нього? Я не можу!

      – Ага! ти хочеш тим, певно, сказати, що його не любиш? – Вона сказала це з холодним усміхом і зовсім спокійно. – Ну, щодо того, то він твоєї любові і не жадний…

      – Так?

      – Так, моя кохана! Він вправді пише, що бажає для своєї хатини «голубки-господині», але це, розуміється, лиш гарна фраза. Певна річ, він, чоловік старший і статечний, не буде мріяти СКАЧАТЬ