Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з наукою Христовою погодити. Бери на увагу, Наталко: з наукою Христовою! Він міг, отже, цілком добре вступити на теологію. Був би мав нагоду працювати для народу в найширшім значенні слова. А хоч би і був толкував мужикам по-свому, що Бог – природа, а учив їх при тім любові ближнього, чесноти, правдолюбності, учив правді, був би все більше зробив, як так!

      – Мабуть, не міг, вуєчку! – сказала я тихо…

      – Бо фантаст! Бо напоївся іншими ідеями!

      – Вуйку, його погляди про те все не суть, наскільки я їх пізнала, як ви не раз казали: хоробливі.

      – Не хоробливі! То не доказує ще нічого. Але замість того я спитаю тебе, що поможе думання і старання одиниць, коли загал не приймає того? Нехай чоловік буде умний і розсудливий скільки хоче, але коли він цієї своєї філософії не вміє приноровити до життя, то ця філософія неправедна. Вона навіть шкідлива, мутить талановиті уми і викликує хоробливий настрій. Ти також так, як і він, перейнята тим духом «будучини»: бажаєте чогось, а самі не знаєте чого. Горе тому, хто більше жадає, ніж сам в силі дати; хто будить голод, а не заспокоює його. Що задумує такий Орядин або йому подібні? Яка в них провідна думка? Хотять долю народу поліпшити, усунути хиби суспільності? Горстка одна? Ха-ха-ха! Бачиш, на чім зачепився він один, заки зайшов він до мети? Яка сила його характеру й яка в нього мораль? Такі вони всі, оті модні філософи і реформатори, що не хотять узнавати долі й недолі – і те, що всі однаково не можуть жити і не будуть жити! Така моя думка, а мені здається, що й думка більшості.

      – Я думаю інакше, вуйку! Мені здається, що обов'язок кожного чоловіка є противитися тому, що показалося неправим і погубним, а зате приймати те, що подає здібний ум. Допровадити оту упряму більшість до пізнання правди й обов'язків. Лиш таким чином можливий всякий поступ. Але, на жаль, вуйку, покуса вашого принципу занадто могуча і занадто принадна, щоб їй мало що не всі не корилися, хоч душа його – то самолюбство. Хотівши йому вічно коритись, ми не вийшли би ніколи з темряви і з брехні!

      – Так Орядин каже?

      – Може, і він каже.

      – І ти віриш в те?

      – Вірю. Так само, як в існування ідеальних вимог життя.

      Він помовчав хвилину.

      – У кожного свої думки, – сказав опісля з притиском. – Я тобі бажаю щастя, щиро бажаю тобі його, бо ти одинока дитина моєї дорогої сестри, однак ти літаєш занадто високо думками, а ліпше було би держатися землі і йти давнім убитим шляхом. Держись, щоб не поховзлася в житті, як Орядин. Щоб не поплуталась в ідеях і не взяла, замість моралі добра, моралі зла в серце.

      Замовк і піднявся з місця.

      І я замовкла та поволіклась за ним у хату.

      Побачившись наостанку сама в своїй кімнаті, я кинулась безмовно на постіль. О ні, я не плакала! Здавивши долонями виски, я лежала нерухомо. «Зломився, зломився!» – була одинока думка, що томила неустанно мою душу. Боже, Боже, Боже! чи не лучче вмерти, як пірнути в бруд і погань?

      Лучче вмерти…

* * *

      Неустанно СКАЧАТЬ