Записки Кирпатого Мефістотеля (збірник). Владимир Кириллович Винниченко

Чтение книги онлайн.

      Я прокидаюсь від штовхання в плече. Здивовано розплющую очі й озираюсь: якась незнайома пусто-широка вулиця; в горі ніжно-малинова хмаринка, а біля мене дворник з мітлою.

      – Тут спать ніззя, господін!.. – строго говорить він і підозріло оглядає мене. На другому боці стоїть другий дворник і, позіхаючи, з цікавістю дивиться на нас. Я встаю, витягаю з кишені декілька срібних монет і мовчки тикаю їх в руку дворникові. Він бере їх, не дякує, й усе-таки оглядає мене.

      – Ну, чого дивишся? – сердито кажу я. – Не бачив чоловіка? А ще дворник називаєшся! Роби своє діло!

      Сердитий тон зразу викликає в нього повагу й страх перед моєю особою. Хто зна, хто я такий й навіщо сиджу тут! А що, як агент?

      – Та я тільки, щоб штанці ваші не закалять, підмітать буду… – говорить він з нотками вибачення в голосі.

      – Ну, підмітай!.. – дозволяю я й починаю ходити взад і вперед.

      Дворник якийсь час удає, що старанно мете; потім з мітлою йде на другий бік вулиці. Другий дворник усе стоїть і дивиться на мене. Вони про щось неголосно розмовляють і непомітно поглядають у мій бік. Далі вони розходяться й обидва старанно метуть улицю.

      А я ходжу і стараюсь не показати, що мені страшенно холодно. Всього тільки четверта година ранку. Сонце вже десь зійшло, але на вулицях ще нема руху, – тільки дворники та я. Ранок свіжий, з легким туманом. Листя на дереві матове й синє од роси.

      В потилиці починає злегка нити, – значить, вдень болітиме вся голова. По тілі втома, лице здається масним, пом’ятим, хочеться вмочити в холодну воду. Цигарок немає, це найгірше.

      Я вже не думаю про Білу Шапочку, й мені нема ніякого діла до неї. Годину на шосту по всіх близьких дворах вже відомо про мене. Мене ніхто ні про що не питає, не заважають ходити, але з моторошною цікавістю поглядають на мою високу постать, що без перестанку ходить по тротуарі з хмарним, стомленим лицем. Вони, мабуть, гадають собі, що я тут ловлю якогось важного злочинця.

      Коли одчиняються крамнички, я купую цигарок, випиваю пляшку квасу і знову йду на свій пост. Мене зустрічають зацікавлені обличчя у вікнах усіх поверхів. А години біля дев’ятої звідкись молодий голос гукає:

      – Геть шпигів!

      Потім я бачу в одному з вікон двох гімназистів. Вони з невинним виглядом щось наспівують і байдуже позирають на мене.

      Біля дверей крамнички, в якій я пив квас, час від часу збираються покоївки й пошепки розмовляють, показуючи очима то на мене, то на дім. Нарешті, з’являється й поліцай. Але, бачачи мій приличний костюм і понурий суворий вигляд, нерішуче зупиняється, думає й іде назад. Після того увага до мене ще дужче виростає на вулиці. А я навіть присісти не можу! Я зігрівся вже давно, п’яти горять, ноги ниють, в шлунку суха, гризуча порожнеча, потилиця розболюється. Але й увага вулиці, і поліцай, і голод, і втома викликають в мені почування якогось гіркого, хмарного задоволення.

      О десятій годині в дверях парадного з’являється СКАЧАТЬ