Дебілка (збірник). Вікторія Андрусів

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перервав телефонний дзвінок… Сашко… Відповідати чи не відповідати? Ні, не буду… А втім… Варто сказати йому все, що я про нього думаю… Наважилась… Прокашлялась… Піднесла слухавку до вуха…

      – Тонь, привіт!!! Питання на засипку!!! Які квіти тобі найбільше до вподоби? Я знаю, що ти любиш польові, але сьогодні не годиться… Тонь… Я хотів зробити тобі сюрприз… На вечерю нас чекає мама… Вона приготувала святковий пиріг… Хвилюється… Я попередив, що хочу при ній офіційно тобі освідчитись… Тонь… Чому мовчиш? Я розумію, ти шокована… То я куплю на свій смак… Троянди… Багряні… Тонь… Алло… Скажи щось… Ну добре… До вечора… Люблю тебе…

      ГРІХ

      Мефодій заходив до храму розкуто, по-свойськи, як ґазда до рідної хати. Філігранно складав пальці – тонкі, до важкої роботи не звиклі, мочив пучку у мармурову мису з водою при вході та й широко хрестився… Давно підмітив – отак відкрито, з розмахом на цілі груди хрестяться здебільшого старі й діти, і це викликає довіру, ба навіть зворушує… Та загалом хто як умів, так і хрестився, механічно піднімаючи руку за кожним «…За Отця, і Сина, і Святого духа, амінь». А були й такі, як ось оті прикоцані крутелики, що узяли собі за моду відмолювати безчинства й ледь зводили обважнілі каблучками пальці трохи вище пупа, ліниво креслячи у повітрі асиметричні фігури, не маючи й гадки про істинну значимість хрещення… Та байдуже, Господь із ними… Ніщо не здатне заховатися від Мефодієвого проникливого ока, та наразі не до них…

      Як розпочиналася служба, поруч з іншими не сідав. Ставав навколішки відразу біля входу – біля мармурової миси на низький дзиґлик при землі і вдавав, що молиться, а сам тим часом уважно розглядав присутніх. «Публіка» розподілялася на кілька каст. Тих, що приходили на службу щонеділі, знав у обличчя і намагався триматися від них якомога далі, аби не мозолити очі… Ті йшли до церви, як на недільну шпацірку, готуючи заздалегідь нове вбрання й капелюшки, аби ще раз похизуватися перед заздрісними сусідами… Казання слухали неуважно, вертіли головами, наче гуси, аби зафіксувати подробиці чужих гардеробів.

      – Ви чули, що розповідав сьогодні священик на казанні? – перепитували одні у інших після Служби.

      – Про що мова? Господь з вами… А ви бачили, що Степанова Дарка вже втретє приходить у тому самому костюмчику?!! Як бач, криза й справді добряче по них вдарила… То ліпше би вдома сиділа, аніж соромитися отак поміж людей…

      …Та були й такі, що молилися ревносно й самовіддано, ледь не до безпам’ятства б’ючи поклони й забуваючи при цьому про все на світі… Саме оці, останні, цікавили Мефодія найбільше… При їх появі очі його починали блищати, мов напуцовані золочені канделябри вздовж вівтаря. Зір напружувався, увага загострювалась – ще б пак!!! Саме оті, що з фанатичним блиском у очах, забувши про оточуючих і «концентруючись» на очищенні душі, свято вірили у вартісність купюри, що ляже «на розвиток храму» й анулює найлютіші гріхи… Кидали гроші, не шкодуючи, впевнено, без тремтіння у руці, притаманного старим, замотаним у дрантя СКАЧАТЬ