Дебілка (збірник). Вікторія Андрусів

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ душі й умовність тіла?!! А як же твої незворушні постулати, що людині необхідно розвиватись, не зациклюючись на тому, що «Бог післав»? Дань, я тебе не впізнаю…

      – Знаєш… Це все я міг говорити тобі на симпозіумах і наукових конференціях… А зараз, коли я врешті розгледів, яка ти є, навіть здатен відмовитись від власних постулатів… Я дивлюсь на тебе – пірнаючу, ходячу, лежачу, нудьгуючу, експресуючу, задумливу, веселу, роздратовану, будь-яку, і розумію, що ти – красуня… І тобі нічого не треба робити… Просто ходити мовчки туди-сюди, як ти це вмієш, коли не знаходиш собі місця…

      – Та ж я його не знаходжу, коли обурена людською тупістю, а не для того, аби мене помітили…

      – Але ж тебе помічають… І всім насрати, що ти думаєш в цю мить… Ти просто ходиш, а вони пасуть тебе очима… І з того гвинкокрила, котрий тебе вивів зі стану медитації там, на воді, повір, абсолютно не проглядався ані окраєць інтелекту королеви мас-медіа… Зате пружні стегна і розкішні цицьки – ов-ва…

      – Дурбецало і пошляк!.. Залиш мені надію, що бодай хтось у цім світі – нормальний… Не самі ж мудаки навколо… І тому я з тобою, а не з такими, як вони, – тицьнула пальчиком у небо, до умовних «нових українців», – котрі можуть собі дозволити все, що завгодно, гадаючи, що покумувалися з Богоньком, а насправді абсолютно безвартісні й нікчемні… Життя рано чи пізно, але неодмінно розставляє пріоритети… Варто лишень набратися терпіння і не спокуситися на примарний шлях легкого збагачення, – вже за металевим білим птахом давно й слід простив, а ми все не могли вгомонитися… – Та про що це ми, Даню, отут, поруч великої води, про яку мріяли цілісінький рік!!! Шкода, що ти не вмієш плавати, дарма, що дорослий хлоп… Давай я тебе навчу… Світ видається цілком інакшим, коли спостерігаєш його з води… І мріється там краще…

      – Ох, ти ж моя мрійнице, – Денис гладив моє мокре волосся, і тілом приємно пробігали дрібні дрижаки… – Колись тато намагався це зробити – казав, що варто інсценувати екстремальну ситуацію і людина без попереднього знання здатна поплисти так, наче не виходила з води змалечку… Мама його сварила, переконуючи, що дитячий стрес здатен мати також інакший прояв, викликавши стан афекту, словом… Плавати я й дотепер не вмію… І, найімовірніше, не навчуся вже ніколи…

      – Не зарікайся… Людина ніколи не знає, що їй доведеться освоїти протягом життя… Ситуації бувають всілякі…

      – Ти моя розумнице… От і зараз ситуація підказує підняти з пісочку розімлілі засмаглі дупи, перехилити десь по келиху живого бочкового, і, набравши його з собою у слоїк, тупо втикати до вечора у ящик, допоки не вщухне спека, розмірковуючи, скільки заплатили б за твої фотки розпальцьовані камікадзе… Ха-ха-ха…

      – Ах ти ж свинота… Ніяк не можеш позбавитись спокуси наживи… Забудь… Це були звичайнісінькі рятувальники…

      – Ні, Женю… Це були типові мудаки…

      Перекинувши одяг через руку, аби не виглядати непристойно СКАЧАТЬ