Дебілка (збірник). Вікторія Андрусів

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ плиті жевріли залишки лечо… У почорнілих помідорах, паприці й цибулі, приліплених до обгорілої пательні, важко було розпізнати щось їстівне. «Блін… Забув налити олію», – подумав Рудік.

      – Що це мало бути? – запитувала дівчина, однією рукою завзято вимахуючи рушником, що потрапив у її поле зору, а іншою вмикаючи воду й заливаючи нею залишки попаленого посуду.

      – Лечо, – спокійно відповів Рудік і, забравши у дівчини непридатну до вжитку пательню, викинув у смітник…

      – Так могла й квартира згоріти, – сказала дівчина, намагаючись відшкрябати дротяною щіткою гар із газової плити. Вона поводилася так, начебто була вдома – впевнено і вправно. Її тугі сіднички, обтягнуті вузькими джинсами, збуджували уяву Рудіка більше, ніж думка про ймовірність загорання цілого помешкання.

      – Все може трапитись, коли батьки залишають вдома дитину самотньою…

      Дівчина здивовано підвела очі на Рудіка, відразу не збагнувши, про яку дитину йдеться… Та побачивши насмішкуваті бісики у Рудікових очах, й сама розсміялася:

      – Це ти – дитина?!! У твоєму віці діти вже самостійно дітей роблять!!!

      – Ти завжди жила поверхом вище? – Рудіку сподобалось, що вона весела. – У мене, ймовірно, окрім втрати реакції на угарний дим, ще й вроджена сліпота, оскільки я тебе ніколи не бачив…

      – Я не жила там ніколи… Сказано ж тобі – за бабусею доглядаю… Пенсіонеркою-інвалідом… Існує така служба – Червоний Хрест називається, – дівчина витерла руки рушником, яким щойно вимахувала, розганяючи дим, і рушила до дверей. Рудік зрозумів – треба негайно щось робити.

      – Зачекай… Мені теж потрібен догляд, – він не хотів її відпускати. – Я… Я можу померти з голоду…

      Дівчина розсміялася:

      – Ну ти даєш!!! То в тебе попри всі фізичні вади є ще одна – повна неспроможність виживання без сторонньої допомоги?!!

      – Саме тому мене не можна залишати самого!!! – Рудік підхопив тему на льоту, і його погляд став ледь не благальним. – Як тебе звати?

      – Юля… Мене звати Юля…

      – Яяяяк? – тільки не це, проте Рудік вчасно схаменувся. – Гарне ім’я… Принаймні відтепер воно мені подобатиметься…

      – Я тебе не зрозуміла…

      – Та ні, пусте… То я так… Мене звати Рудік… Рудольф…

      – Мені треба йти, адже бабуся й справді ледь не задихнулась…

      – Ти повернешся, Юлю, аби врятувати мене від голоду? Запам’ятай – запах мерця ще огидніший за угарний дим!!!

      – Тіпун тобі на язик… Ну й жарти… Я пересвідчуся, чи там все гаразд і прийду… Приготую тобі сніданок…

      Незабаром Рудік сидів за столом у Юлиному товаристві і завзято пакував у себе лечо…

      – А що це так несамовито гуло у вас нагорі, коли зайнялася пательня?

      – Наша бабуся, окрім астми й доволі великого переліку інших діагнозів, страждає ще й на склероз… Часом вона вмикає газову СКАЧАТЬ