Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ же й діла катма, що ти нічого не думаєш. Посіяли на піщаниках пшеницю, вона там зроду не родила. Посадили б кавунів – довгі рублі в дурну кишеню.

      – Ви, я бачу, також мудрець за чужою спиною.

      – Еге, курча, навчи півня, як в гної гребтися…

      Оксен замовк і непомітно для самого себе посміхнувся. «Невже і я на старість зроблюся отаким противнющим? Треба змовчувати, а то ще накладе по гамалику отут серед степу. Здоровий же. Он як ресори під ним поскрипують, як під архієреєм».

      Намагаючись розчулити старого, Оксен запитав:

      – Як же там Горпина Трифонівна поживають? Хоча б коли до нас у гості прийшли, онуків відвідали…

      – Тонку нитку сучиш. Обірветься.

      – А що сукати? Миритися нам треба. Усе життя як люті вороги живемо. Умиратимете – піп причастя не дасть.

      – Мені плакати, а не тобі. Ти своїм розумом живеш?

      – Живу…

      – Але як? Як?! – закричав старий і сердито заворушив бородою. – Латають тебе згори і знизу, а ти все з людей, а не для людей. На шиї правління везеш, воно тобі покаже карбованець, а в кишеню візьме десять. Та хто ж ти такий, голова чи хвіст?

      Оксен підсунув на потилицю картуз, залисини біліли двома латочками.

      – Ти, батьку, в це діло не лізь. Тут і без тебе розберуться.

      – Наказуй комусь іншому, а не мені.

      – А чого це вам не можна?

      – Цить, сучий сину!

      Обидва сопли, як бики в плузі, в гніві на диво були схожі один на одного: очі ширяють по-яструбиному, брови насуплені, ніздрі збіліли і тихо ворушаться.

      – Тобі видали червону книжечку не для того, щоб ти нею затулявся, а щоб працював разом із нами так, щоб шкіра на руках лопалася, тоді й буде п’ятирічка…

      – Тату, замовкніть…

      – А як не замовкну, що ти зробиш? Від батька відмовишся? Як Гнат Рева? Батько в нього був паламарем, так він через газету від батька відмовився, прізвище змінити хотів. Та хіба ж то чоловік? Він заради вигідної служби з відьмою побратається. А думаєш, за людей вболіває? За себе! За свою шкуру боліє!..

      – Гнат – голова сільради. Виборна одиниця. І я прошу…

      – Що ти просиш? Щоб я Гната не чіпав? А що ж він за цяця, що його чіпати не можна? Подумаєш, міністри, мать вашу за пуп! Та щоб я при нашій радянській владі та не вилаяв якогось Гната, що нічого не тямить, а бігає по селу та заливає з відра вогонь у печах?

      – Він допомагає встановлювати трудову дисципліну.

      – Прийшов би він до мене, я б його встановив догори штаньми.

      – Ви говоріть, та знайте міру.

      – Знаємо. Отой портфель у Гната віднімуть і віддадуть розумнішому. А тобі кажу: сам горобець, а десяток – зграя… Ну, спини. Мені на толоку треба. Биків там пасу.

      – Хіба ви не в церкву?

      – Ніколи тепер по церквах ходити…

      Старий узяв торбу і широкою ступою пішов у Данелевську долину, де паслися воли. «Ні, не можу я його зрозуміти, хоч він мій батько, – думав Оксен, дивлячись старому СКАЧАТЬ