Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ довго будеш ширяти швайкою?

      – А що таке?

      – Сідлай жеребця. Мені їхати треба.

      – Як же я його засідлаю, як він пасеться аж за Радьківщиною? Це ж п’ять верстов. Доки приведу – обід буде.

      – А хто тобі давав розпорядження там пасти?

      – От тобі й раз!.. Хіба ж ви забули, як ми їхали степом і ви казали, що там сільрадівська толока і щоб я тамечки пас.

      Кузьма волоче в конюшню недолатаний хомут, розшукує вуздечку і поволеньки пускається в дорогу. Через дві години із-за бугра появляється він на жеребці, їде тюпки, як верблюдом по Сахарі.

      – Швидше! – кричить йому Гнат.

      – Куди швидше? Він такий сатана, що ще скине.

      Поволі, як би сонний, прив’язує Дуная до конов’язі, накидає йому на спину сідло. Незабаром повз вікна пропливає лискучий від поту рудий круп жеребця. Гнат уже стоїть на ґанку і жде, доки йому підведуть коня.

      – Пльотку, – простягає він до Кузьми руку.

      – І навіщо вона вам здалася? – мнеться Кузьма. – Дунай і так слухняний.

      – Не твоє діло.

      Гнат чіпляє на руку нагая, жеребець скошує очі, неспокійно перебирає ногами, шкіра на ньому ворушиться. Гнат натягає повіддя, лице його стає червоним, як випечена цегла, жеребець поволі осідає на задні ноги, робить стрибок і стелеться в наметі, збиваючи копитами хмару куряви. Кузьма довго дивиться вслід голові і знову сідає під конюшнею латати хомут.

      Кожного ранку Гнат об’їжджає село, щоб встановити, чи всі вийшли на роботу, чи немає ніяких порушень, як-от крадіжка колгоспного майна, порубка дерев на шляху, ночівля проїжджих та перехожих без його дозволу і т. д. Цього разу, їдучи селом, він ще здалеку помітив запряжену волами гарбу, що зі скрипом рухалася йому назустріч. На гарбі лежали Опанас Бовдюг, Гарасько Сич, Охрім Горобець, Сергій Золотаренко і Андрій Блатулін – Латочка. Біля гарби танцюючою ходою ішов молодий парубок Северин Джмелик – «двогубий», прозваний так за те, що колись парубки «на чужій» розсікли йому навпіл губу. Губа зрослася, але тонюсінький, як ниточка, рівчачок все рівно розділяв її на дві половини. На Джмеликові сорочка нарозстіб, білі ґудзики виграють у два ряди, як клавіші на гармошці, очі голубі, як ясне небонько, в них так і кипить відчайдушність.

      – Куди їдете? – запитує Гнат, заступаючи жеребцем дорогу.

      – У Крим по сіль, – веселіє очима Джмелик.

      – Говори толком.

      – Хіба не бачиш куди? Орати, – говорить Бовдюг і спльовує через полудрабок.

      – Чому так пізно? Закон знаєте: весняної пори в полі до схід сонця!

      – Орали за Пісочковим, там кінчили, тепер переїжджаємо на Радьківщину.

      – Дивіться…

      – А то що буде? – виграє очима Северин.

      – Можемо за ледарство з колгоспу викинути.

      Северин глузливо усміхається, цьвохкає биків батогом, СКАЧАТЬ