Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розпушує голими п’ятами рясну червону в квітках спідницю, кричить щось, і на той крик, як ошпарені, вискакують із наметів цигани, жваво розмахують руками, і з їхніх чорних ротів летять тривожні крики. Галаслива строката юрба жінок, брудних, красивих і смердючих димом, блискотить очима, сергами і браслетами, і всі вони кричать щось і з рішучістю старих вовчиць стають на чатах біля незгаслих табірних вогнищ. Голопузі, замурзані циганчата, ці гарнесенькі бісики, випущені з пекла на розвагу, в передчутті поживи вириваються вперед цілими гурточками і біжать назустріч незнайомцю. Над їхніми головами свище батіг, і вони розбігаються, як сполохані горобчики.

      Гнат осаджує жеребця, кричить, розмахуючи нагайкою:

      – Ану, забирайтеся звідси! Геть!

      Рудий ситий кінь водить мідними боками, перебирає ногами, випинає дугою лискучу шию, кусає трензеля, на животі чорними п’явками напнулися жили, очі набрякли злістю і дихають вогнем, все тіло його блищить від поту, як вичищена бронза.

      – Ах, ах! – прицмокують цигани язиками, і очі їхні блищать від захоплення. Чоловіки обступають коня, вкоськують, мацають за ноги, заглядають у зуби, сіпають за гриву, гладять по шиї, по боках, плещуть долонями по крупові.

      – Ай-я-я, а-я, – прихвалюють вони і все тісніше оточують Гната.

      Чорні бороди, вуса, кучері, набірні пояси, жовті, червоні, сині сорочки, чорні жилетки, куті міддю люльки, блискучі, нові, старі, порвані чоботи, босі ноги – все це вбирає очі і переливається, як райдуга.

      – Геть, кажу! – кричить Гнат і люто водить очима. Старий циган виступає наперед, ловить рукою стремено, в якому стримить закіптюжений чобіт Гната.

      – Ах, начальник, дорогий начальник, куди ж ми підемо? Наші коні голодні, з ніг падають. Півсвіту проїхали – травиночки не бачили. Треба ж напасти? Хай ти здоров будеш!

      Циганки лізуть до Гната, відьмують очима, чорними косами сідло вистелюють:

      – Ти русявий, ти красивий, і з лиця воду пий – сп’янієш. Душа ніжна, як вода в Дунаї, серце добре, хоч до рани прикладай: добро робить, образу забуває, правду кажу, щоб своїх діточок не побачила. По службі ти високо підеш, хороше жити будеш. Вороги на тебе копають яму, та самі туди впадуть. Не бійся вітру летючого, піску сипучого, стережися дами жирової. В очі добра – позаочі відьма. Любити не буде, а вжалить смертельно…

      Гнат зацьковано озирається навколо, мутніє очима.

      – Та ви що? Ану, ану, відступіться! Але вони не відступають.

      – Ти щасливий і вродливий, бо живеш по правді. На копійку загубиш, а на двісті рублів знайдеш. Вся печаль опаде в тебе, як дубове листя.

      – Ви будете паняти звідси чи ні?

      Гнат розірвав конем коло, що замикало його з усіх боків, підскочив до однієї з каруц, шмагонув нагайкою по перині, вона тріснула, пір’я злетіло вгору і тихо заплавало в повітрі, осідаючи на занімілих циган. Але враз гребля прорвалася, чорна СКАЧАТЬ