Дикий. Гильермо Арриага
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Дикий - Гильермо Арриага страница 22

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Закінчивши, ми разом мили посуд і йшли влягтися на моє ліжко й ще раз покохатися. Вона обвивала мене ногами, поки я проникав у неї. Коли я нарешті виходив, вона не змивала моє сім’я. Вона називала його «моя чашечка» й казала, що найбільше її збуджувало – відчувати, як, уже на заняттях, будучи одягнутою в спідницю, їй стікає по нозі моє сім’я й сповзає аж до литки. «Хочу чашечку», – казала вона, коли бажала близькості й просила мене про це в будь-якому місці будинку: на кухні, у вітальні, ванній, кімнаті батьків. Мої ревнощі. Скільком вона раніше казала «хочу чашечку» й налізала на них будь-де й будь-коли?

      Щоночі, закінчивши кохатися, вона мовчки вдягалася й цілувала на прощання. Я залишався голий у самотньому будинку, у домі моїх мерців, зі своєю жалобою, накладеною на тортури ревнощів.

      Я з дому не виходив. Скуплятися ходила Чело. Я давав їй гроші. Спорожнивши шухляди батька, я знайшов сховані поміж шкарпетками декілька скручених банкнот. Невеличкий статок, достатній, аби прожити без обмежень рік чи півтора. Чело була природженим адміністратором. Вона робила так, що ті гроші приносили прибуток. Без неї я розтринькав би їх протягом місяця.

      Ранками, коли її не було, я піднімався до кімнати брата порпатися в його книжках. Його бібліотека крадених книжок була обширною: від Рульфо до Айнштайна, від Фолкнера до Ніцше, біографії від Моцарта до Маркса, геогра фічні атласи, старовинні карти, філософські трактати, словники. Я валився на його ліжко й читав. (Чи в утоплеників також є ліжка, простирадла, одяг? Кому належать речі мертвих? Мертвим? Нам, хто їх пережив?) На кожній сторінці я знаходив якусь його помітку, підкреслене слово, коментар. Або ж він просто закреслював усю фразу, що здавалася йому погано написаною. Читати його книжки було наче підтримувати з ним німий діалог.

      Кінг влягався біля моїх ніг, і я читав годинами, аж доки чув, що Чело відчиняє головні двері ключем, який я їй дав, і спускався назустріч. Якщо було не холодно, ми з Чело бродили вдома без одягу. Спочатку вона опиралася, бо ще соромилася показувати свої шрами. Та врешті-решт цілком призвичаїлася, і ми обоє ходили голі без жодного стиду. Іноді оте її «хочу чашечку» захоплювало нас посеред вітальні. Ми валилися на килим і кохалися. Кінгові наші сексуальні напади здавалися грою. Він гавкав коло нас або заскакував і лизав нам сідниці чи ноги. Чело не могла зупинитися від сміху, коли він накидався на нас і геть обслинював.

      І це вона ввела мене у світ музики «Діп Пьопла», Джона Мейола[17], «Революції Еміліано Сапати»[18]. Вона пристрасно говорила про Антоніоні, Трюффо, Ґодара, Бунюеля, Де Сіку, Індіанця Фернандеса[19] й про свій улюблений мексиканський фільм – «Чорний вітер». Вона дала мені книжки своїх улюблених авторів – Піо Барохи й Достоєвського. Вона вся була самим ентузіазмом, радістю життя, допитливістю.

      Марія Консуело Реєс Лопес – так звучало її повне ім’я. Консуело. За моїх обставин я не міг закохатися в когось із більш підхожим ім’ям – Консуело[20]. «Я твоя Консуело», – СКАЧАТЬ



<p>17</p>

Джон Мéйол (1933) – британський співак, музикант і композитор у стилях блюз та поп-рок.

<p>18</p>

Мексиканський рок-гурт, відомий з 1969 р.

<p>19</p>

Еміліо Фернандес Ромо (1904–1986) – мексиканський кінорежисер і актор, відомий на прізвисько Індіанець.

<p>20</p>

Втіха, заспокоєння (ісп.).