Між небом і землею. Марк Леви

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ те, як він проспав і обпікся гарячою водою в душі – «Повірте мені!», – а також про час, який він провів, шукаючи ключі від машини й нервуючись на самоті.

      – Та повірте мені, чорти б вас ухопили! До речі, на мою думку, ви дуже неуважний, адже ключі ті лежали на маленькому столику в передпокої. Представники телефонної компанії прийшли у вівторок, о сімнадцятій годині, – вам довелося півгодини чекати. Ви з’їли сандвіч із пастрамі[6], поставили пляму на куртку й переодягнулися перед виходом. Тепер ви мені вірите?

      – Як довго ви шпигуєте за мною і навіщо?

      – Але як я маю за вами шпигувати? Це ж не «Вотерґейт»![7] Тут немає всюди камер і мікрофонів!

      – А чому б і ні? Це все одно було б логічніше за вашу історію!

      – Хапайте ключі від машини!

      – І куди ми поїдемо?

      – У лікарню, я покажу вам себе.

      – Ну звісно! Скоро перша година ночі, а я попруся до лікарні на іншому боці міста і попрошу чергових медсестер бути такими ласкавими й негайно провести мене в палату незнайомої жінки, тому що її привид у моїй квартирі. Я хотів би поспати, а примара дуже вперта, тож це єдиний спосіб змусити її дати мені спокій.

      – А ви бачите інший?

      – Що – інший?

      – Інший спосіб. Невже ви справді зможете заснути?

      – Господи Боже, то що ж мені зробити, аби таке диво нарешті сталося?

      – Ви не вірите в Бога, ви самі казали про це по телефону своєму компаньйону, коли обговорювали контракт: «Поле, я не вірю в Бога, і якщо нам дістанеться ця справа, то лише тому, що ми найкращі, а якщо ми втратимо її, то варто зробити висновки й поставити під сумнів свої принципи». Так ось, хоча б на п’ять хвилин поставте під сумнів свої принципи – це все, про що я прошу. Повірте мені! Ви мені потрібні, ви єдина людина…

      Артур зняв слухавку і набрав номер компаньйона.

      – Я тебе розбудив?

      – Та ні, зараз перша ночі, і я тільки й чекав, щоб ти мені зателефонував, перш ніж піти спати, – відказав Пол.

      – Чому? Чому я мав тобі зателефонувати?

      – Ні, ти не мав мені телефонувати, але так, ти мене розбудив. Чого ти хочеш у такий час?

      – Щоб ти де з ким поговорив. А ще хочу сказати, що твої жарти стають усе тупішими.

      Артур простягнув слухавку Лорен і попросив її поговорити з компаньйоном. Вона не змогла її взяти, пояснивши, що не здатна брати предмети до рук. По той бік дроту Пол нетерпляче запитав, з ким Артур розмовляє. Артур переможно всміхнувся й натиснув на кнопку «Гучний зв’язок».

      – Ти чуєш мене, Поле?

      – Так, я тебе чую. Поясни, у що ти граєшся? Я б хотів поспати.

      – Я б також хотів поспати, тож замовкни на хвилинку. Поговоріть із ним, Лорен, поговоріть із ним негайно!

      Вона знизала плечима.

      – Якщо хочете. Вітаю, Поле. Я впевнена, що ви мене не чуєте, але свого компаньйона СКАЧАТЬ