Між небом і землею. Марк Леви

Чтение книги онлайн.

      – Тоді я лишаю вас тут, бо маю трохи роботи в сусідній палаті – треба поміняти постільну білизну. Трапилася маленька неприємність.

      Артур попрощався з нею і вийшов у коридор. Медсестра побачила, як він горизонтально відставив руку й пробурмотів:

      – Я вірю вам, Лорен, вірю.

      Медсестра насупилася й повернулася в сусідню палату, міркуючи: «Ох! Як же це їх усіх шокує, що ще скажеш».

      Артур і Лорен пірнули в кабіну ліфта. Артур не підводив очей. Він нічого не казав, і вона також. Вони вийшли з лікарні. Північний вітер увірвався в затоку й приніс із собою колючий дрібний дощ. Було холодно, хоч вовків ганяй. Чоловік підняв комір пальта до потилиці й відчинив дверцята машини для Лорен.

      – Пригальмуймо трохи з усім цим ходінням крізь стіни та вчинімо як треба, будь ласка!

      Вона сіла в машину звичайним способом і всміхнулася.

      Поверталися мовчки – ні він, ні вона не зронили й слова. Артур зосередився на дорозі, Лорен милувалася хмарами крізь вікно. Тільки коли вони під’їхали до будинку, дівчина, не відриваючи погляду від неба, промовила:

      – Я дуже любила ніч – за її тишу, за силуети без тіней, за погляди, якими не обмінюються вдень. Неначе місто ділиться між двома світами, що не зустрічаються один з одним, і жоден навіть не здогадується про існування іншого. Безмір людських створінь, що зринають у сутінках і розчиняються на світанку. Нікому не відомо, куди вони прямують. Про них знали тільки ми в лікарні.

      – А все ж це божевільна історія. Визнайте. Таке складно прийняти.

      – Є таке, але не варто зациклюватися й проводити решту ночі, повторюючи це.

      – Що там лишилося від тієї ночі!

      – Паркуйте машину, я чекатиму на вас нагорі.

      Артур запаркувався на вулиці, щоб не будити сусідів шумом гаражних дверей. Він піднявся сходами й зайшов до квартири. Лорен сиділа по-турецьки посеред вітальні.

      – Ви цілилися на диван? – весело запитав він.

      – Ні, на килим. На ньому й опинилася.

      – Брешете, я певен, що ви цілилися на диван.

      – Кажу вам, я планувала приземлитися на килим!

      – З вас погана актриса.

      – Я хотіла б приготувати вам чаю, але… Ідіть краще відпочивати, бо лишилося надто мало годин для сну.

      Він розпитував її про обставини нещасного випадку, а вона розповіла про «примху старої англійки», про свою улюблену машину «тріумф» і про вихідний у Кармелі на початку минулого літа, що завершився на Юніон-сквер. Вона не знала, що сталося тоді.

      – А ваш хлопець?

      – Що – мій хлопець?

      – Ви їхали на зустріч із ним?

      – Перефразуйте ваше запитання, – усміхнулася Лорен. – Воно має звучати так: «Чи був у вас хлопець?»

      – Чи є у вас хлопець? – повторив Артур.

      – Дякую за теперішній час. Вони в мене бували.

      – Ви не відповіли.

      – А вас це стосується?

      – Ні, зрештою, сам не СКАЧАТЬ