Володимир. Семен Скляренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вам Володимира, – промовив князь Святослав, – то є мій улюблений син, покладаюсь на нього, як на себе…» – «Спасибі, – подякував я князеві, – не турбуйся, вспоїмо, вскормимо…»

      Опустивши очі долу, стояв і слухав ці слова Михала князь Володимир. Так говорив не один тільки Михало, в палаті зводились руки, лунали збуджені голоси:

      – Не їдь, княже, до Києва, убив Ярополк Олега й тебе хоче загубити…

      – Ми тебе поїли й кормили, життя віддамо за тебе, княже!

      – Аще так, не коримось Ярополку… Не візьмемо його посадника… Клич віче, княже!..

      – На Київ, княже, на Київ!..

      Володимир мовчав і ждав, коли в палаті знову настане тиша.

      – Так, людіє мої, – промовив він. – Мушу йти на Київ, щоб помститись за смерть брата свого Олега, мушу йти, бо Ярополк порушив завіт батька мого Святослава, який говорив: «Co братами своїми – князями земель – мусиш бути в одну душу й тіло. Аще брати твої робитимуть по покону отців – будь в’єдно з ними. Аще зрадять покон – бути їм в татя місто…»

      – Бути Ярополку в татя місто! – заволали всі. – На Київ! На Київ! Смерть Ярополку-братовбивці!.. Клич, княже, віче! Веди нас на Київ!

      Князь Володимир помахом руки зупинив їх.

      – Як же поведу вас, людіє мої? Куди буду вести?! Чули самі: вже печеніги – брати Ярополкові, ромеї – його друзі, він поведе з собою полян, древлян, Чернігів, Переяслав, городи червенські… А ми, новгородчі, підемо з ким?

      – Усі полунощні землі підуть з нами – весь і меря, чудь… Підемо на брань – і від Ярополка відпадуть його землі. Русь чує, де правда, а де зло…

      Князь Володимир дивиться на бояр і воєвод.

      – Так, – каже повільно він. – У тяжкі години Русь і її люди завжди знайдуть, де правда, а де зло. Вірю в це, вірю руським людям, вірю й вам. Але не одразу пізнається правда й лжа, множество крові пролили вже люди наші, велике множество крові доведеться ще пролити. Як же упередити цю кров, де взяти сили, як іти?!

      Володимир замислюється. За стінами палати виє й виє полунощний вітер, він пробивається навіть крізь стіни, холодні потоки пронизують палату.

      – Дивлюсь на схід, – веде далі Володимир, – бачу дикі орди й племена, що радо підуть з нами на Київ…

      – Не клич їх, княже!

      – Дивлюсь на захід – бачу Німецьку імперію, вже сли їхні разом з священиками папежу римського побували в нас.

      – Не віримо імператорам і папежу, не вір і ти, княже!

      – Не вірю, – твердо каже Володимир. – Вірю токмо в Русь, токмо руські люди мусять лад у своїх землях укласти.

      – Поїдемо, княже! – встають усі в палаті.

      – Веду вас! – рішуче промовляє Володимир. – А в підмогу покличу варягів, – вони віри своєї не нав’язують, нових поконів не дають, воюють за золото.

      – Роби, княже, як замислив. Усі ми з тобою, де ти – там і ми!

      4

      Холодний, СКАЧАТЬ