Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ слухачем на лекції. Маркіяном опікувалися, та він даром хліб не їв, набирався знань, а здоров'я чахло.

      Він віддав вуйкові переписані папери, а коли Захар так само нечутно й тихо вийшов, відсунув шухляду, вийняв розпочатого листа до Анни.

      «Шановна панно, я не знаю, як ви – закохана у творчість знакомитого поета – судитимете про мої русинські захоплення, але (це дивно, правда?) їх підтримує й роздмухує в мені поляк Гощинський, котрий так гаряче любить мою знедолену отчизну. Я слізьми вмиваю душу з жалю, що нема серед русинів співця, який умів би так писати про своє. Тому хочу бодай чуже прихильне до нас слово переспівати по-руськи і дати родакам. А ви, якщо матимете таку добру волю, напишіть мені про Гощинського, що знаєте, і, може, чули, де він знаходиться нині. Посилаю вам переклад однієї частини «Замку», хоч сумніваюся, що будете по-руськи читати, та ще в такому мізерному переспіві… Тужу за вами…

      Ваш добрий приятель Маркіян».

      Швидко заклеїв листа, щоб не передумати й не порвати його, одягнувся і вийшов з дому.

      Будинок убогих притулився до костьолу святого Лазаря по лівому боці вулиці Широкої; йдучи до міста, Маркіян завше мусив минати духовну семінарію, він проходив повз приміщення своєї колишньої альма-матер, не озираючись і завше відчуваючи, як у грудях ворушиться важкий камінь кривди.

      Новорічний день іскрився міцним морозом, під банею холодного неба блискотіли міріади іскор, сніг засипав Широку вулицю в сажень, у прокопаному тунелі розминалися в тісноті пішоходи з колісними повозами.

      Зимовий день у своїй чистоті й світлості був достоту такий, який марився нині Маркіянові, коли писав Анні листа, та не було снігової куряви, яка покривала б запоною упряжені парою гнідих залубниці, – нічого тепер не було, крім щемкої туги, зматеріалізованої на клаптику паперу, що, заліплений у конверт, грів його груди і мучив сумнівами – посилати чи не посилати, відпише йому Анна чи тихцем посміється над ним… Господи, та вона, напевно, його й забула!

      Маркіян перекладає поему мовою підлиських селян…

      Маркіян тільки одним оком глянув у бік семінарської брами, до якої крізь замети була прометена стежка, а краще б і не позирав: з брами прямо на нього виходив син бучацького священика Михайло Базилевич, який колись продав його, не отримавши за зраду навіть срібняка.

      Базилевич побачив Маркіяна, спіткнувся, завертівся, як ведмідь на гарячій плиті, але з обох боків стояли снігові стіни, і він мусив іти на Маркіяна, губи його скривилися у вимушену посмішку, він протягнув для вітання обидві руки й вигукнув:

      – Вітаю з Новим роком, доміне! Сійся-родися…

      Маркіян не виймав з кишень благенького пальта рук, вони стискалися в кулаки, він насилу стримував себе, щоб не вихопити їх і не звалити юду в замет, притоптати там, задушити, напхавши в рот снігу.

      – Я без рукавиць, зимно… – проказав Маркіян, дивлячись упритул на Базилевича, і той поник, зніяковів від синявої холоднечі Маркіянових СКАЧАТЬ