Дерева на дахах. Олександр Вільчинський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ це тепер я так думаю.

      Цей овальний купол із крилатим архангелом на маківці, що тримає хреста, начеб висів у повітрі над парком, над старими вербами вздовж бетонованого незамерзаючого русла і взагалі над усією долиною Серету. А що може бути краще, коли церква серед старих дерев? Це, можливо, взагалі найкраще з усього коли-небудь мною баченого поєднання. Стара дерев’яна церква в оточенні двохсотлітніх лип і берестів, як колись було у нашому селі, поки їх не спиляли. Лише одна липа залишилася, і я ще тоді подумав, що давно вже її не провідував. І ще вирішив колись при нагоді обов’язково наблизитися до того нового собору за рікою з архангелом на куполі… Втім, ця нагода так не трапилася й досі.

      Спочатку я навіть не уявляв, як житиму далі. Тим більше, після травми у мене різко пропав апетит, і часом я просто-таки змушував себе проковтнути шматок. Проте в мого племінника й похресника, а Інчиного сина Івана Івановича (Джона-молодшого) апетит був за двох. Нічого дивного, хлопчина розвивався, починав не на жарт цікавитися дівчатами, і, з одного боку, це навіювало на мене оптимізм, а з іншого – мені було шкода дивитися на його напівголодне існування. З Інки куховарка ніяка, і хоч-не-хоч, а до цієї справи довелося взятися мені самому. А для кухаря відсутність власного апетиту річ навіть корисна. Ось так, крок за кроком, тієї довгої зими я поступово повертався до самого себе.

      Інка каже, що цей куховарський талант передався мені від татового тата, нашого діда Сянька, що десь там служив куховаром, а Джон-молодший з радістю уминав і мої рагу, і картоплю з оселедцем, і салати, кожному з яких я вигадував назву, як от: «Останній спалах літа», чи там «Рання осінь», наприклад, – це з останніх моїх шедеврів. Та й усе інше «від дядька Яші», як він сам каже, ішло за перший сорт. І хоч вибір страв у мене, відверто кажучи, невеликий, зате я більш-менш досконало освоїв кожну з них: і картоплю смажену, і пюре, і рагу, і смажену яєчню з цибулькою, і, звичайно, рибну юшку, і супи різних видів також. До того ж, експериментую з різноманітними приправами. А часом саме життя допомагає експериментувати. Одного разу, коли з’явилися кабачки, у нас закінчилася мука. То я спочатку спробував на крохмалі, а потім знайшов трохи кукурудзяної муки, і яка смакота вийшла! Відтоді я кабачки лише на кукурудзяній муці і смажу.

      За великим рахунком мої кулінарні витвори можна назвати «здоровою селянською їжею», хоч інколи мені приходили в голову абсолютно божевільні ідеї. Наприклад, зварити коропа у молоці. Інка на це сказала, мовляв, лише молока шкода, і відмовилася їсти. Зате племінникові сподобалося, та й відбувся він лише легким проносом, хоч, може, навіть і не від цього. То ще не доведено.

      Єдина серйозна проблема – це мій склероз. Час від часу забуваю виключити плиту і вже спалив Інці казанка, чайника зі свистком, ще одного старого чайника без свистка і навіть жезву, де варив каву. Але Інка лає мене не так за зіпсований посуд, як за кіптяву на стінах та меблях, бо ще один ремонт їй зараз не по кишені. Мені також не по кишені, отож просто СКАЧАТЬ