Название: Дерева на дахах
Автор: Олександр Вільчинський
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-03-5229-2
isbn:
– Скажи правду, скажи правду! – присікувалася потім Інка. – Ти що, ще й досі ту траву куриш?
– Та вже давно – ні, ніколи, що ти! Що я – пацан чи ібанат? – коротко і ясно, щоб відчепилась.
Той лікар сказав, що найкраще такі хвороби лікує час і позитивні емоції. Але я поки що сподіваюся лише на цитрамон, тепер він у мене по всіх кишенях. Ну і, звичайно, на кріп… Шість пігулок цитрамону в упаковці і пучка кропу, звісно, засушеного. Навіть у нарукавну кишеню своєї рибальської куртки про всяк випадок також поклав, хоч уже й забув, коли востаннє рибалив. А якось і ангальгін допоміг у «Пінгвіні», Сашуня поділився. Але ж лякають, що анальгін на серце впливає. А цитрамон, мабуть, на все інше. Ги! Тим більше, що у мене своя рецептура, однієї пігулки мені вже давно мало. А якщо однієї мало, то можна взагалі без пігулок. Це я одного разу відкрив для себе зовсім новий метод, як позбутися головного болю. Без пігулок, зате на ноги важко.
Це трапилося за Об’їзною, де Західний ринок. Чогось я там тинявся, і мені випадково впало в око розсипане на тротуарній плитці лушпиння цибулі, і цього виявилося досить… Де воно там, те лушпиння, взялося? На Західному ж в основному будматеріали та автозапчастини. А тут знову у скронях загупало, й ті парашутики кропу перед очима, і брудно-рожеві стіни старої лановецької автостанції також… І я зрозумів, що то воно і що я знову попав, несподівано й по-дурному. Бо ж пігулки тоді з собою ще не завжди носив, а кріп без них не допомагає. А до аптеки ще треба добігти. Ну я й побіг, куди бачив, уперед!
Але я не думав, що той ринок вже аж настільки розрісся! Кудись біжу, а воно ні кінця, ні виходу! А голова розколюється… Десь колись бачив тут аптеку, а де – одразу й не пригадаєш. Десь справа долітає гуркіт Об’їзної. І я згадав, що напроти ринку, за Об’їзною, є супермаркет «Торговий світ», там колись за касою одна моя симпатія сиділа, вона ще пригощала мене булочками з молоком, ну а поряд – аптека…
Я стогнав від болю й біг щодуху безконечними, білими від ролетів лабіринтами. Де та симпатюлька? Де ті булочки тепер? І які ще до біса булочки?.. Я біг, а виходу не було. А біль ставав настільки нестерпним, що я вже просто не бачив, куди біжу… Мій гортанний стогін перелякав якусь чувиху під стіною:
– Ой, дивіться, мужчині погано! – крикнула вона.
З вагончика просто на мене вивалилася дебела тітонька.
– О, ще з ніг зіб’є!..
– Послухайте, де тут аптека? – запитав я, не зупиняючись.
– Наркомани!.. – крикнула вона мені услід. – Бач, неформал!.. – винесла вердикт і ще щось, але я не розібрав.
Мабуть, СКАЧАТЬ