Багряний колір вічності. Наталия Гурницкая

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ про те, звідки вона родом, хто її бабуся та дідусь по татові і по мамі, як давно вони мешкають у Львові, чим займаються її брати та скільки в Ірени племінників чи племінниць. У відповідь вона теж намагалася розпитувати Павла про його родину, а в один з його чергових візитів до них додому просто витягнула і поклала перед ним на стіл власний родинний альбом у гарній шкіряній обкладинці з золотим тисненням по верху.

      – Ну, що я тобі буду довго розповідати про свою фамілію. Давай ліпше один раз сядемо та й подивимося все разом. Заодно й розповім тобі про всіх. Знаєш, у нас дуже багато цікавих родинних історій. Шкода тільки, що знимки почали робити не так давно. Прадідусь Адам по мамі та прадідусь Стефан по татові знимок узагалі не мають. Лише намальовані портрети на маленьких медальйонах. Але їхні портрети ще десь треба шукати. Мама їх заховала, щоб не нищилися. І прабабусі по татові Юзефи теж нема на знимці. Вона померла дуже молодою. Дідусь ще геть маленький був, а його сестра й узагалі немовлям була. Прабабця Юзефа якось відразу по її народженню й померла. А от знимки прабабусі Анни є. Вона померла вже в нашому столітті. Будеш дивитися?

      – Буду. Давай сюди альбом, – Павло згріб зі столу родинний альбом Ірени і переніс його на невеличкий столик при канапі. – Сідай сюди. Тут нам з тобою буде зручніше.

      – Як хочеш. Мені байдуже, де сидіти. Можу й на канапі.

      Ірена перемістилася зі стільця на канапу, поклала на коліна важкий родинний альбом і обережно розгорнула його на першій сторінці.

      – Бачиш, отут найперша ж знимка? Це і є прабабця Анна, про яку я тобі говорила.

      Павло ледь нахилився і придивився до світлини уважніше.

      – Вона тут на твою маму схожа. Теж гарна. Скільки їй років на цій знимці?

      – Або я знаю, – Ірена здвигнула плечима. – Певно, стільки ж, скільки зараз моїй мамі. Тут мода та зачіска ще з минулого століття, а якщо врахувати, що я у мами дуже пізня дитина, то тут десь приблизно 1880-й рік.

      Ірена якийсь час помовчала, придивляючись до знимки, тоді продовжила.

      – Мама дуже любила свою бабцю. Зрештою, тато теж кажуть, що в мами з бабцею не лише ім’я Анна однакове, але й характер та зовнішність подібні… Але я сама нічого про це сказати не можу. Коли я народилася, прабабці вже не було з нами. Я лише на знимках її бачила і чула родинні легенди про неї. Може, тому в мене до неї особливий сентимент, – Ірена перегорнула сторінку альбому. – Отак дивлюся на її знимки, і здається мені, що я її знаю від народження. Дивися, тут ще три її знимки є. Вона на них навіть молодша, аніж на тій першій.

      Павло схилився над альбомом нижче. Якийсь час роздивлявся світлини прабабці Ірени Анни, тоді підвів голову.

      – Ти теж на свою прабабцю схожа. Тільки очі ясніші маєш. А риси обличчя такі ж делікатні, як у неї. Та й волосся таке ж гарне. А ще ти така ж тоненька в стані, як вона. І зграбна така ж.

      Ірена всміхнулась і мимовільним рухом поправила зачіску.

      – Скажеш СКАЧАТЬ