Багряний колір вічності. Наталия Гурницкая

Чтение книги онлайн.

      Павло зупинився на бічній алеї. Там, де було трохи менше матусь із дітьми та людей, які просто прогулювалися парком для власного задоволення.

      – Дивися, що я для тебе маю, – Павло дістав зі внутрішньої кишені маринарки невеличку продовгувату коробочку і простягнув Ірені. – Це мій подарунок тобі. Колись мама сказала, що я зможу подарувати це дівчині, яка мені дуже сильно сподобається.

      – Що це? – Ірена невпевнено взяла в руки подарунок і підвело ясно-зелені очі на Павла. – Я… Напевно, я навіть не знаю, що сказати.

      – Просто подивися і скажи, чи тобі подобається.

      Ірена обережно відкрила коробочку, дістала з неї старовинне коралове намисто і знов підвела очі на Павла.

      – Я не можу прийняти від тебе такий дорогий подарунок.

      Павло спохмурнів.

      – І даремно. Я тобі їх дарую від щирого серця. Хочу, щоб саме ти носила мамині коралі. І, знаєш, я дуже серйозно це обдумав.

      Він обережно взяв з рук Ірени коралі, допоміг їй защепнути замочок на шиї.

      Торкався її шиї дуже делікатно, лише кінчиками пальців, немов боячись. Тільки не злякати, не насторожити, не примусити мимоволі відштовхнути його подарунок.

      – Мамі б сподобалося, що я дарую їх саме тобі. Носи їх. Вони такі ж особливі, як і ти сама.

      Ірена дуже серйозно і довго дивилася знизу вверх просто в очі Павла. Врешті її губи рухнулися.

      – Я розумію, що це особливий подарунок. Дуже особливий, – вона торкнулася пальцями нижньої низки коралів, пробіглася червоною вервечкою намистинок вгору, накрила долонькою всі п’ять низок коралів і легенько притиснула їх до себе. – Я носитиму їх. Дякую тобі.

      – Напевно, затяжкі для тебе? – Павло уважно придивився до коралів, які наділа Ірена. Червоні важкі намистинки дуже чітко вирізнялися на білій тканині її літньої сукні й охоплювали ніжну шию дівчини так щільно, що здавалося, ніби вони тягнуть її додолу. – Хочеш, я заховаю коралі в кишеню? Ввечері віддам їх тобі знову. Важко цілий день ходити з такою вагою на шиї.

      – Та ні, не важко, – Ірена заперечно хитнула головою. – Жінки ще й не такі незручності терплять заради краси. Просто до цієї сукні червоні коралі геть не пасують. Тут крій новомодний, а намисто старовинне. Ці коралі підходитимуть до народного строю. Маю гарний косівський. Теж старовинний. Мама мені купила, як у Карпатах відпочивали минулого року. Вдягну з цими коралями на якийсь із концертів у гімназії.

      Вона розщепнула замочок коралів і, обережно притримуючи їх долонею, щоб не впали, зняла та передала їх хлопцеві.

      – Коралі дуже гарні і навіть зараз теплі на доторк.

      – Це тепло твого тіла, – перед тим, як заховати коралі, Павло якось дуже ніжно торкнувся долонею багряних намистинок. – Покладу їх зараз в ту кишеню, яка у мене ближче до серця.

      Ірена здивовано глянула на нього. Схоже, що Павло потроху вчиться робити гарні компліменти. Напевно, він її справді дуже любить, бо лише СКАЧАТЬ