Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ між трьох річок – з північного заходу його захищав Удай, з південного заходу – Варвиця, а зі сходу – Варва. Крім того, долина Удаю була болотяною місциною, порослою густими очеретами та чагарниками, що ще більше ускладнювало підхід до містечка. Фортеця стояла на доволі високій горі, яка одним боком примикала до Удаю, утворюючи неприступне урвище, а з іншого її захищали густі гаї та урочища. Гору увінчували земляні вали з дерев’яними частоколами та сторожовими вежами, серед яких, немов діадема, виблискувала баня церкви.

      Проте нині цей куточок посилено укріплювався людьми, які знайшли тут укриття від нелюдів. Лесь якомога вище підняв голову, прагнучи все роздивитися – пагорб перед замковою горою козаки перекопали окопами, насипавши додаткові вали, щоб ускладнити підступ до фортеці. Маленький загін швидко проскакав через цей пагорб, минув міцну браму з вежею нагорі, опинившись усередині фортеці, яка кишіла людьми. Адже тут знайшли прихисток не тільки козаки, а й мешканці навколишніх сіл.

      Леся зняли з коня та відвели до Гуляницького. На щастя, Грицько впізнав його – торік Лесь відвідував родину й дядечко познайомив їх. Хлопця розв’язали, і він одразу ж поліз у кишеню по хусточку та почав відтирати бруд і кров з обличчя.

      – А чому ти від Джулая пішов? – запитав Грицько, прочитавши листи.

      – А в хрещеного було нудно: він панькався зі мною, наче з маленьким. До того ж я жив далеко від родини. А тепер попросився до твоєї милості, щоб бути ближче до дядька та сестри.

      – Воно й не дивно, що панькався, – придушивши смішка, мовив Грицько, спостерігаючи, як Лесь намагається хоч трохи відтерти одяг. – Але я панькатися не буду! Тож припини хорошитися, мов панна. Потім пику відмиєш. І запам’ятай: тільки з поваги до твого дядька я беру тебе до себе. Ти щось цікаве чув у дорозі?

      Лесь натяк зрозумів, тому швидко сховав хусточку та докладно й чітко розповів усе, що бачив та чув. Гуляницький вислухав і спохмурнів – звістка про повторний розгром Данила Виговського під Києвом викликала неабияку досаду. «Нині мої люди єдині, хто здатен дати відсіч москалям. Треба встояти за будь-яку ціну! Господи, допоможи мені!» – подумав полковник.

      Джури Гуляницького прийняли Леся приязно, а козаки, які його спіймали, шляхетно повернули речі, які забрали з убитого коня. На жаль, такий війни закон – здобиччю не гребує ніхто!

      А вже ввечері Лесь вдруге палко дякував Богові, що встиг опинитися у фортеці, бо під містечко підійшов авангард москальської армії. Звичайно, Ромодановський запропонував козакам здатися, на що його парламентарі отримали від усіх трьох полковників тверду відмову.

      Тоді воєвода здійснив спробу взяти фортецю різким штурмом, кинувши на неї всіх українців, які були в його війську. Невідомо, чи Ромодановський сподівався, що обложені неохоче будуть битися проти співвітчизників, чи прагнув, щоб усі зрадники кров’ю довели свою відданість, але наступ захлинувся – козаки Гуляницького люто відбилися й навіть здійснили вилазку, завдавши ворогу значних втрат.

СКАЧАТЬ