Зраджений гетьман. Ярослава Дегтяренко

Чтение книги онлайн.

      – Як сама забажаєш.

      – Тоді я не буду називати тебе матір’ю чи мачухою. Мені якось ніяково.

      – Я вже сказала, що мені байдуже, – відрізала Олеся. – Ліпше йдіть. Косу ви вже розплели.

      Дівчата з полегшенням зітхнули та швиденько попрощались, кваплячись піти. Проте Настя затрималася.

      – Знаєш, Олесю, я не хочу, щоб між нами були якісь недомовки, тому скажу відверто: мені не подобається цей шлюб. Занадто спритно ти все влаштувала! З’явилася така смирненька та нещасна. На Леська так чіплялася, що він змушений був утекти від тебе, а виявляється, ти ще й на батька мого оком накинула, побачивши, що небідний вдівець! Спритно ти погналася за двома зайцями – одного все-таки вхопила! Проте я не можу вказувати татові. Я лише сподіваюся, що після весілля ти триматимешся так само, як і раніше, – скромно й доброзичливо.

      Від цих слів Олеся затремтіла, бо Настя, бездумно повторюючи брудні плітки, боляче вдарила по живій рані.

      – Я теж сподіваюся, що ти залишишся такою самою приязною до мене, якою була, – у тон їй промовила Олеся, а потім ущипливо додала: – І не забувай, що ролі в нас тепер помінялися. До речі, коли тебе Семен сватати збирається? Дивись, Настуню, щоб мені на твоєму весіллі не довелося пити горілку з дірявого кухля[8]! А тепер залиш мене саму!

      Від цього морального плювка Настя запаленіла й швидко вискочила з кімнати. А Олеся гірко заплакала. «Чого всі такі злі? Хто вони такі, щоб зневажати мене? Я теж така сама людина, як і вони!» – схлипуючи, думала дівчина. Знову згадався Лесь. Згадалося, як він колись заступився за неї. Як сказав: «Моя хистка лілеє, ніколи не дозволяй себе ображати». А потім сам скривдив її. Від цього ще рясніше потекли сльози, а в душі ще дужче сколихнулася лють на весь світ. І нещасна Олеся, витираючи сльози, прошепотіла: «Більше ніколи мене ніхто не скривдить! Жодна людина! Богом присягаюся, що більше ніколи цього не допущу!»

      Наступного ранку Олеся, вдягнена в сукню з дорогого кармазину, багато прикрашену шиттям із золотих шнурів і тасьми, подаровану до весілля Михайлом, та у вінок із тканинних квітів, – у листопаді живих не знайдеш, – чекала Левуся. Адже за звичаєм саме він мав вести її до церкви як єдиний родич чоловічої статі.

      Левко був не в захваті від цього весілля. Кмітливий хлопчик розумів, що Олеся йде за нелюба, щоб поліпшити їм обом життя, і йому було до сліз її шкода. Але він нічого не міг змінити. І хай там як, але це буде ліпшим для сестри – кращого нареченого, ніж Михайло, Олесі все одно не знайти, бо нікому не потрібна вродлива, але бідна дружина. Лесь он як за нею упадав, проте змушений був покинути її – Левко по-своєму виправдав від’їзд свого дорослого приятеля. Тому він з важким серцем, проте з урочистим виглядом повів свою красуню-сестру в церкву.

      Для Олесі мов у напівсні пройшли і вінчання, і саме весілля, на яке зійшлося чимало гостей: хто СКАЧАТЬ